Катаріна Прічард - Буремні дев'яності

Ось цей каторжник і запропонував провести експедицію на те місце, де він знайшов ті самородки, але з умовою, що власті скасують йому вирок, якщо золото буде знайдено. Ця розповідь викликала в колонії бурхливу реакцію. Адже на той час про Північний Захід нічого або майже нічого не було відомо, а якийсь каторжник говорив про це узбережжя так, ніби знав його як свої п’ять пальців. Умову його було прийнято.

Уряд на розвідку видав субсидію в сто п’ятдесят фунтів. Спорядили судно «Нью-Персеверенс», і на ньому в цей край, нібито повнісінький золота, під наглядом інспектора поліції Пентера відпливла партія переселенців, старателів та тубільців з кіньми. Судно трохи не потонуло під час шторму, та все ж йому пощастило благополучно ввійти у бухту й кинути там якір. Однак, прибувши на місце, Уайлдмен замовк, наче язик проковтнув. Ані погрозами, ні обіцянками його неможливо було примусити показати, де він знайшов самородки.

Обнишпоривши місцевість на двадцять миль довкола, партія розвідників повернулась на корабель, не знайшовши навіть сліду золота, і всі вирішили, що каторжник просто пошив їх у дурні. «Персеверенс» відплив на південь. Через два дні Уайлдмен зробив спробу втекти на одній із шлюпок. Його спіймали, закували в кайдани, і він дожив віку у фрімантлській в’язниці.

Після цього ніхто вже не вірив байкам про золото, яке нібито знайшов той каторжник. Призабулися й чутки про якихось злочинців, що йшли в шістдесят п’ятому році цим трактом з Хентом і натрапили на золото.

Проте кілька старих рудокопів і старателів пам’ятали ці балачки. Вони вважали, що в них все-таки є якась правда. — Адже тоді втекло чотири арештанти, — сказав Сем Маллет. — А спіймали лише трьох. У них витрусили кілька невеличких самородків. Один мій приятель знав тюремного наглядача в Фрімантлі, і той розповів йому всю цю історію. Арештанти обіцяли показати, де вони знайшли золото, якщо їх звільнять. Та власті вдруге на таке не пішли. І більше про це не було ніяких чуток.

Дінні докинув, що Арт Бейлі розповідав йому про одного старого майстра-капелюшника з Мерчісона, який запевняв, нібито в тій місцевості, через яку проходив Хент, на схід від Нарлбін-Роксу, є золото. Старий назвався Макферсоном, але і лишилось загадкою, звідки він усе те взяв. На думку Форда, казав Бейлі, цей старий і був тим четвертим арештантом, якому пощастило втекти.

Все одно, заперечив на це Джонс Крупинка, ще до того, як Бейлі здибав Макферсона, золото вже знайшли і на хребті Дарлінг, в Північній Дандалупі, і на Південному Заході в Блеквуді, і в Маунт-Теллерінгу за Джеральдтоном, і в Серпентині, і в Ройбурні. Виходить, що золото було розкидано по всій цій клятій країні, але скрізь у мізерній кількості. I тільки коли почався похід до Кімберлі, рудокопи й старателі з усієї Австралії потяглися на Захід.

— Мій батько був рудокопом, — пояснив Дінні, — одним з тих, хто в п’ятдесят четвертому році будував промивні естакади в Баллараті [6] Балларат (Ballarat) і Бендіго (Bendigo) — золоті родовища у штаті Вікторія на південному сході Австралії, центри золотої лихоманки 1851 року (прим. скан.). , а потім боровся за права рудокопів. Я приїхав туди, коли вперше заговорили про Холлс-Крік [7] Холлс-Крік (Halls Creek) — місце на північному сході Західної Австралії, в регіоні Кімберлі. Центр Кімберлійської золотої лихоманки 1886 року (прим. скан.) . . Філ Саундерс знайшов там золото ще на початку вісімдесятих років, та тільки у вісімдесят шостому старателі кинулись туди. Боже милостивий, що то була за подорож! Чотириста миль від узбережжя, а коли ми зрештою приплентались на місце — золота виявилось як кіт наплакав. Починаючи від Дербі, люди мерли як мухи: пропасниця, спека, москіти й інша подібна нечисть, протухла їжа, а ще — тубільці. Вони були злі, мов чорти: так і чекай, що в тебе полетять списи. Зібралося на приїсках одразу дві тисячі чоловік, але поповзли чутки, що золото є й далі на південь, на річці Мерчісон і в глиб країни. Землемір Остін розповідав про чудесні самородки, знайдені в Маунт-Магнеті та біля озера Еннієн. Ми з товаришем подалися туди й чимало наколупали в Нанніні. Але найбільше гримів район Ілгарна, і тому ми перебралися морем з Ройбурна у Фрімантл, а звідти прийшли в Південний Хрест.

Джонс Крупинка опинився там раніше за інших. «Їлгарн», пояснив він, мовою тубільних кочівників означає «кварц» — мабуть, там на всіх довколишніх горбах виступають оголені породи. Поселенець, на прізвисько Чарлі Чарка, перший запримітив золото на далеких відрогах хребта Дарлінг. Він мав ділянку миль за сто від Тудайя. Копав землю для загати, а наскочив на самородок.