Iван Нечуй-Левицький - Кайдашева сiм

- Еге! Знаєш ти, чого вона ходить щороку до Києва паску їсти? Та вона цiлу нiч в Братському монастирi обнiмалась та цiлувалась, вже й не знаю, чи з ченцями, чи з чортами. Знає вона там усi входи! Побачиш, коли вона не принесе з Києва другого байстрюка в приполi, бо одного вже має: ще й твою невiстку навчить добру.

Параска розказала Кайдашам всю комедiю з бабою Палажкою в Братському монастирi у велику п'ятницю.

- Ти, Кайдашихо, не пускай з нею бiльше Мелашки до Києва, як ще Мелашка вернеться додому. Тепер я знаю, як вона розговляється в Києвi, - говорила баба Параска.

Лаврiн стояв нi живий нi мертвий. В його й руки опали.:

- Ой боже мiй! Що ж тепер нам робити? Де Мелашку шукати? Завела ота стара, бодай її завело в безодню, - говорила Кайдашиха.

- Та пiди в волость та попроси, щоб її погнали в Київ шукать Мелашки. Нехай знає, як поводатарю-вать, - намовляла Параска, - та пiди та побий їй морду, та натовчи добре потилицю. Шкода, що вона не завела моєї невiстки.. Я б оце показала їй Київ.

- Це, мамо, Мелашка покинула нас через вас, - обiзвався Лаврiн.

- От i через мене! Ще що вигадай! Хiба я гнала її в потилицю до Києва чи що? - говорила Кайдашиха.

- Бо ви її гризли, гризли, доки до свого не догризлись. Як пропаде Мелашка, то я вам цього не подарую, - говорив Лаврiн, блiдий, як смерть. - А оту стару вiдьму я за коси потягну в Київ, нехай менi шукає Мелашку.

- Авжеж за коси, та ще й батогом ззаду пiдганяй! - намовляла Параска.- Та чого ви сидите? Чом ви не пiдете до неї? Ви думаєте, що вона сама до вас прийде? Пiдiть до неї та розпитайте, та наступiть на неї, та придавiть колiном, то вона й розкажи вам, де дiла Мелашку. Певно, завела десь на спасiння.

- А справдi ти, Параско, добре радиш, - сказала Кайдашиха, - ходiм та присiкаймось до тiєї дурисвiтки, може, вона знає, де Мелашка, та тiльки не хоче признаватись.

- Авжеж, iдiть усi гуртом та насидьте на неї, то вона й признається, де старцiв водила, - намовляла Параска.

Кайдаш, Кайдашиха та Лаврiн пiшли з бабою Параскою до Палажки.

Палажка сидiла пiд хатою на призьбi й грiлась на весняному сонцi. Вона вгледiла Кайдашiв з бабою Параскою за ворiтьми, догадалась, чого вони до неї йдуть, i трохи злякалась.

- Христос воскрес, Палажко! - сказала Параска.

- А я оце до тебе гостей навела i сама в гостi прийшла.

Баба Параска одчинила ворота, впустила Кайдашiв, знов зачинила, сперлась на ворота обома руками, поклала голову на руки i тiльки поглядала на Палажку веселими сiрими очима. В неї губи осмiхались, неначе хто їх помазав свiжим медом. Вона налагодилась дивиться на кумедiю.

Баба Палажка не одказала на її привiтання. Вона тiльки блиснула на неї злими маленькими чорними очима. Кайдашi обступили Палажку.

- А що, Палажко! Водила, водила нашу Мелашку, доки не завела, - сказала Кайдашиха. - Де наша молодиця?

- А хiба я знаю, де вона? Одбилась од нас коло церкви на Подолi, ще й нам наробила клопоту. Ми через неї просидiли в Києвi цiлих два днi, ще й мусили бiгати по монастирях та по церквах.

- Чом же ти хоч не зайшла до нас та не сказала? - спитав Кайдаш.

- Де ви, бабо, дiли Мелашку? - кричав Лаврiн.

- Куди ви її завели? Навiщо ви її покинули в Києвi?

- Оце, боже милостивий! Хiба ж я її в пазуху сховала, чи з'їла, чи що? Завела та й завела… Хiба Мелашка мала дитина, що я її за руку заводила!

- Навiщо ви її пiдмовляли йти в Київ? Чого ви притаскались до нас з своїми брехнями, розпустили дурного язика про чуда? Нащо ви пiдманили молодицю? - репетував Лаврiн, згорнувши руки на грудях.

- Про якi брехнi це ти провадиш? Я розказувала про чуда, а не про якiсь брехнi. Бреши сам, бо ти од мене молодший. Не на те я щороку ходжу в Київ, щоб брехнi точити. В тебе, Лаврiне, молоко на губах не обсохло, з ти брехню завдаєш преподобним жонам.

- Йдiть, бабо, до Києва та пошукайте Мелашки, бо як не пiдете, то я вас силою потягну, - сказав Лаврiн.

- Авжеж потягни, та ще й за коси, та пiдганяй її батогом ззаду! - крикнула з-за ворiт баба Параска.

- А тобi яке дiло? Чого ти прийшла паскудити мої ворота! Он послинила ворота, як скажена корова! - крикнула од призьби баба Палажка.

- Я, бабо, пiду в волость жалiтись на вас. Вас волосний присилує йти в Київ за Мелашкою.

- Ти залигай її вiжками та й веди! Чого ти на неї дивишся, як на святу та божу! - гукала за ворiтьми баба Параска. - Цiлувалася в Києвi з ченцями та з чортами, доки не розгубила своєї челядi.

- Хто? Я? - крикнула Палажка й скочила з призьби.

- А то ж хто? Вже чи не я. Добре розговiлася, нiчого сказати, - говорила Параска.

- Йди, Палажко, з нами в волость, - сказав Кайдаш, - нiчого тобi не поможе. Там даси одвiт перед громадою.