Iван Нечуй-Левицький - Кайдашева сiм

Довбиш i Довбишка слухали, слухали Кайдашиху, аж роти пороззявляли, а Кайдаша брала злiсть. Вiн усе ждав, щоб його жiнка хутчiй стулила рота та щоб хазяїн наливав по чарцi. Червоний перець у горiлцi дражнив його, неначе цяцька малу дитину, а жiнка розпустила розмову на всю губу. Вiн не видержав.

- I годi тобi хвалитись дiтьми. Хвалила ж сова своїх дiтей, що нема кращих на свiтi, а яка ж там совина краса? - сказав Кайдаш.

- Авжеж, що правда, то не грiх, - притакнула Довбишка й неначе пiдлила масла в вогонь.

- Я не хвалю своїх синiв, але, коли правду сказати, то на всi Семигори немає таких хлопцiв, як мої. Що вже робочi, слухнянi, покiрливi, то дай, боже, таких дiтей усякому. Мого Лаврiна. п р о ш е вас, хоч у пазуху сховай, а як iде селом, то дiвчата аж перелази ламають.

Кайдашиха й сама не вважала, що перейшла мiру. Карпо зовсiм не слухав не тiльки її, але навiть батька, а покiрним вiн не був навить малим хлопцем.

Мотря напрягла яєчнi й подала на стiл. Довбиш знов почастував гостей. Кайдашиха випивала вже по повнiй, не кривила рота й губiв не втирала хусточкою. Чарка частiше пiшла кругом стола. В пляшцi вже зостався на днi тiльки червоний стручок. У Кайдаша i в його жiнки посоловiли очi. Вони встали з-за стола й почали прощатись, обнiматься та цiлуваться. Кайдашиха спiткнулась на порозi.

- Дасть бог, поженимо дiтей, то я для Карпа прироблю хату через сiни, - сказав Кайдаш, виходячи за ворота. - В мене синами не поле засiяно. Лаврiн зостанеться в моїй хатi, а Карпо житиме через сiни в противнiй хатi.

- О то добре, свату! Як будуть шануватись, то помиряться, а як не схотять, то як схотять! - сказав Довбиш, випроводжаючи сватiв за ворота.

- Де вже, щоб мої сини та не помирились! На цiлому свiтi нема таких слухняних дiтей, як мої сизоперi орли! - хвалилась Кайдашиха, виходячи через ворота на вулицю.

- Прощайте, зоставайтесь здоровi! Спасибi вам за хлiб, за сiль та за вашу ласкавiсть! - прощалась Кайдашиха, гукаючи за ворiтьми.

Пiсля другої пречистої Карпо повiнчався з Мотрею. Чотири днi грали музики, чотири днi пили й гуляли гостi в Довбиша.

В четвер ранесенько, тiльки що почало на свiт благословиться, Кайдашиха прокинулась i збудила невiстку.

- Мотре! Вставай, моя дитино, затопи в печi, та як будеш розкладать дрова, то поклади на двох полiнах переклад, та вибирай, моє серденько, товстенький переклад, щоб дрова швидше розгорiлись. А як приставиш окрiп, то пiди видiй корову та оджени вiвцi до череди.

Мотря прокинулась i через сон насилу розчовпала, що свекруха вчить її розкладать дрова в печi, неначе її й того мати не навчила. Мотря встала, розпалила в печi й приставила чавун з водою.

- Пiди ж, моя доню, видiй корiвку. Я трохи ще полежу. Чогось я нездужаю. Так у мене болять ноги! Ох-ох-ох! - застогнала на печi Кайдашиха, укриваючись рядном.

В хатi ще всi спали. Мотря пiшла, видоїла корову, процiдила на цiдилок молоко й погнала до череди корову. Вертається вона в хату, а свекруха спить на печi, аж хропе.

- Чи одiгнала до череди? - спитала спросоння Кайдашиха, прокинувшись. - Вiзьми ж, моє серце, начисть картоплi на борщ та накриши бурякiв, а я ось зараз встану та покажу тобi, як борщ накидать.

Мотря заходилась чистить картоплю, а Кайдашиха знов зо сну охала на печi й встала тодi, як надворi зовсiм розвиднiлось. Вона вмилась, стала перед образами й довго молилась, доки Мотря не наклала в горщик картоплi, бурякiв та капусти. Свекруха хрестилась, а скоса все поглядала на невiстчинi руки. Розумна Мотря й собi спiдлоба поглядала на свекруху й постерегла той косий погляд.

Кайдашиха помолилась богу й почала знов навчати невiстку, як наливать борщ, як затовкувать, коли вкидати сало. Вона стояла над душею в Мотрi, наче осавула на панщинi, а сама не бралась i за холодну воду.

- Як приставиш до вогню борщ та кашу, то вимети хату та накришиш сала на вишкварки до кашi, - знов порядкувала Кайдашиха, згорнувши руки, а далi знов полiзла на пiч, заохала й знов лягла одпочивать.

Мотрi стало легше, що свекрушинi очi не слiдкують за її руками. "Але чом оце свекруха не береться до роботи?" - подумала вона.

Кайдашиха була зовсiм здорова й дурила свою невiстку. Вона була рада, що взяла в свою хату добру робiтницю, i почала залежуватись. В печi зашкварчав горщик.

- Мотре! - крикнула вже не дуже солодким голосом свекруха з печi. - Чом-бо ти не глядиш страви? Адже ж як збiжить сало, то борщ доведеться хоч собакам вилляти.

Мотря замiтала сiни. Вона кинула об землю вiником i побiгла до печi.

- Якби я могла розiрватися надвоє, то я б i сiни мела, i коло печi стояла, - промовила Мотря неласкавим голосом.