Іван Франко - Перехресні стежки

У повіті клекотіло. Селяни грозили війтам і членам ради повітової каліцтвом в разі їх згоди на реформу каси. Проект реформи, який пан маршалок бажав перевести в тихості, з нагоди справоздань із віча дістався до газет і дочекався в руських і деяких польських газетах острої критики та осуду. Пан маршалок мусив махнути на нього рукою, тим більше, що він тепер був йому непотрібний. Швидко по вічі зробив йому візит граф Кшивотульський і попросив на розмову в чотири очі. Розмова тривала довгенько, а наслідком її було, що пан маршалок зрезигнував із усіх своїх дигнітарств у повіті, добровільно «продав» свої добра графові і забрався з рештою капіталу до Львова, незабаром дістав якусь посаду при одній високій автономічній інституції.

Було середопістя, коли майже безпосередньо один за одним наскочили факти, що вияснили Євгенієву справу. Почало таяти. Ворони і лиси на полі віднайшли замерзлого Барана, що досі лежав присипаний снігом, а рибаки витягли з Клекоту трупа Регіни. Вкінці з Берліна привезено Шнадельського, що, видужавши трохи в лічниці, сказав свою правдиву назву і тим зрадив себе супроти поліції. Він був безнадійно хорий: передавнене запалення легких розвило у нього зароди туберкул. Приставлений до суду, він оповів докладно про вбійство Вагмана і про свій із Шварцом візит в домі Стальського. Самовбійство Регіни давало всяку правдоподібність, що вона сама вбила свого мужа, а оповідання Шнадельського веліло догадуватись, що не хто, як Шварц, забрав ті цінні речі, які були в Регінинім саквояжику і які при свідках висипав із нього Стальський. Се змінило справу відразу. Євгенія випущено з арешту, і слідства щодо вбійства Стальського занехано, натомість против Шнадельського виточено процес о вбійство Вагмана. Та він, не дожидаючись навіть акту оскарження, повісився в своїй келії.

Вийшовши з тюрми, Євгеній зараз на другий день зголосився в бюрі пана старости.

— А, пан меценас! Вітаю! — з вимушеною чемністю вітав його староста. — Запевняю вас, мені страшенно прикро було… ота фатальна помилка… Але, признають пан меценас, обставини зложились були так… Ну, та я рад, дуже рад, що все вияснилося і що будемо знов мати приємність…

І він щиро потрясав Євгенієву руку.

— Дуже вдячний пану старості за гуманні почуття, — спокійно мовив Євгеній. — Але у мене до пана старости одна просьба.

— О, прошу, прошу! Чим можу служити?

— Пан староста винні мені маленьку регабілітацію.

— Я? Пану?

— Так. Пан староста були так ласкаві асистувати при моїм арештуванні в часі віча. Думаю, що се не буде з мого боку нічим несправедливим, коли попрошу пана старосту — перед таким самим вічем, прилюдно вернути мені честь і заявити урядово…

— Але ж, пане, се не моя річ! — скрикнув староста.

— Розумію. Се буде трошка некорект. Але власне лиш остільки, оскільки некорект було поступування пана старости при моїм арештуванні. Надіюсь, що гуманність пана старости виявить себе тут вповні. Інакше мусив би я вжити інших, правних способів. Ось тут маю честь вручити пану старості донесення про віче, яке скликаю на слідуючий торговий день до Вигоди. Надіюсь, що перешкод сим разом не буде ніяких.

Євгеній чемно вклонився і вийшов. А пан староста довго потім ходив по своїй канцелярії, тер рукою чоло, фукав і плював, розкладав руками і воркотав щось сам до себе, вкінці з резигнацією кинувся на свій урядовий фотель і зітхнув важко:

— Чорт його візьми! Чи сяк зроблю, чи так, а ордер пропав напевно!

Роман уперше надруковано 1900 р. у журналі «Літературно-науковий вісник».

Зберігати рівновагу духу (лат.). — Ред.

Дієслова (лат.). — Ред.

Орудний незалежний (лат.). — Ред.

«Народівка» — газета «Народна часопись», додаток до «Газети львівської», урядово-адміністративного видання в Галичині. Виходила у 1890–1914 рр.

Голомуц — Оломоуц, тепер місто в Чехії.

Кульпарків — у ХІХ ст. село поруч зі Львовом, де була психіатрична лікарня. Тепер — у межах міста. «На Кульпаркові» — у психлікарні

Найвище начальство (нім.). — Ред.

У політичних справах (лат.). — Ред.

Каналізації (лат.). — Ред .

Чесний (польськ.). — Ред .

Вперед, діти батьківщини (франц.). — Ред. Перші слова «Марсельєзи», національного гімну Франції.