Алессандро Мандзоні - Заручені

— І навіть аж надто,— зачувся чийсь голос.

— Отож я й кажу,— провадив Ренцо,— у нас також розповідають усякі історії. Та й справи промовляють самі за себе. Скажімо, задля прикладу, хтось із тих, про кого я мовлю, живе в селі, але має будинок і в Мілані; коли він диявол там, то не захоче ж він бути ангелом тут,— така моя думка. От і скажіть мені, синьйори мої, чи вам будь-коли траплялося бачити бодай одну таку пику за ґратами? І що набагато гірше (оце вже я знаю напевне), існують і надруковані укази, що погрожують їм покарами, і не якісь там дріб'язкові укази, ні, пречудово складені, що краще годі й бажати. Там ясно записано всі оті шахрайства, саме так, як вони чиняться, і за кожне визначено кару. Адже так і сказано: хоч би хто там був, знатні люди чи простолюд і так далі, звідки мені знати. А тепер підіть і скажіть ученим людям — отцям книжникам і святенникам, щоб вони примусили розсудити вас за указом,— вас послухають не більше, ніж папа шахраїв, голова піде обертом у всякого порядного чоловіка. Отже, ясно, що королю і всім, хто стоїть при владі, хотілось би, щоб негідників було покарано,— тільки ж нічого з цього не виходить, бо усе це — одна шатія. Значить, треба їх розєднати: треба завтра ж піти до Феррера, бо ж він порядна людина, чесний синьйор. Ось сьогодні ми бачили, як йому було приємно серед бідного люду. Він намагався прислухатися до доказів, які йому наводили, й охоче відповідав на них. Треба йти до Феррера й усе пояснити йому, і я, наприклад, зможу розповісти йому дещо, бо ж сам, на власні очі, бачив один указ, із різними гербами вгорі, складений тими трьома, що нині при владі. Під указом стояло ім'я кожного з них, так гарно видрукуване, і одне з цих імен — Феррер, я сам бачив, своїми очима. Так от, оцей указ захищав саме таких, як я, але один учений, якому я сказав, щоб він поклопотався за мене задля правосуддя, як того й хотіли оті три синьйори, а серед них — знов-таки Феррер, отож цей синьйор учений, який мені сам же й показав цей указ,— в цьому й уся заковика! — вдав, ніби я мелю казна-що. Я певен, коли шановний Феррер дізнається про всі отакі штуки,— адже він не може знати про всі, а надто про ті, що чиняться поза Міланом,— він не захоче, щоб на світі були такі порядки, й знайде проти них хороший засіб. І знов-таки, якщо синьйори видають укази, то тільки для того, щоб їх слухались; адже ж це зухвальство — епітафію [90] Епітафія — напис на надгробку. Ренцо вживав це слово неправильно, що створює комічний ефект. з їхнім іменем мати за ніщо. А коли насильники не хочуть схилити голови й бешкетують, то наше діло прийти Феррерові на допомогу, як це було сьогодні. Я не кажу, що він сам має їздити в кареті й ловити негідників, насильників і тиранів,— куди там, для цього, либонь, був би замалий і Ноїв ковчег. Треба, щоб він наказав тим, кого це стосується, і не тільки в Мілані, а й усюди, щоб вони діяли відповідно до указів і судили всіх, хто вчинить злочин; де сказано «в'язниця», треба садовити до в'язниці, а де сказано «каторга», відправляти на каторгу, і всім подеста наказати, щоб робили як належить, а не захочуть — гнати їх у три шиї й садовити на їхні місця інших, а ми зі свого боку допоможемо. Та й ученим наказати, щоб вони вислуховували бідних і захищали правду. То що, правильно я говорю, синьйори?

Ренцо промовляв з такою щирістю, що з самого початку значна частина присутніх, припинивши всякі інші розмови, повернулася до нього, і потроху всі почали слухати молодого горця. Змішаний схвальний гомін і вигуки: «Молодець! Звичайно!», «Він каже правду!», «Усе це так»,— були ніби відповіддю його слухачів. Однак знайшлися й критики. Один сказав: «Навіщо слухати горців? Усі вони — балакуни»,— і, повертаючись, ішов геть. Другий бурчав: «Нині всякий голодранець хоче вкинути своє слівце; та хоч скільки підкидай дров у вогонь, хліб від цього не подешевшає, а ми ж заворушились тільки через це». Але Ренцо чув лише схвальні вигуки. Хто тиснув йому одну руку, хто — другу: «До побачення, до завтра»,— «Де?» — «На Соборній площі. Згода?» — «Згода. Щось та придумаємо!»

— А чи не покаже мені хто-небудь із шановних синьйорів шинок, де б бідакові можна було попоїсти й переночувати? — спитав Ренцо.

— Я до ваших послуг, юначе,— озвався один, що уважно слухав промову Ренцо, але досі мовчав.— Я знаю шинок саме для вас і відрекомендую вас хазяїнові, він мій приятель і чесний чоловік.

— А це близько звідси? — запитав Ренцо.

— Та неподалік,— відповів той.

Натовп став розходитись, і Ренцо після численних рукостискань з боку своїх слухачів вирушив із незнайомцем, висловлюючи йому вдячність за його люб'язність.