Леся Українка: В катакомбах

Терплячих і покірних не лякає смерть на хресті за того, хто прийняв за всіх нас муки хресні.

Неофіт-раб

Так на те він їх прийняв, щоб ми їх знов приймали?

То де ж він, той рятунок, в чім той викуп гріхів усього світу, як ізнов щодня криваві викупи даються?

Єпископ

Той викуп там, на небі. Наше царство не сього світу. Хай тіла вмирають, аби повік жили блаженні душі.

Христос віддав і плоть, і кров свою в поживу вірним, а такі ледачі раби лукаві, як ось ти, марнують святий той дар, і він даремне гине.

Неофіт-раб

А мало нас погинуло даремне, кривавих жертв усім богам неправим, та гине й досі за того царя, що, кажеш ти, на рабство осудив нас?

Хто зміряв шлях, обставлений хрестами, що ми, раби, одвіку перейшли?

Хто зважив кров, що досі ще не впала на голову катів, а все тяжить на дітях тих замучених героїв?

По тій крові, немов по багряниці, простеленій для кесарських тріумфів, пройшла богів фаланга незчисленна з землі на небо. Доки буде слатись під ноги їм, тиранам безтілесним, богам безкровним, неживим примарам живої крові дорога порфіра?

Своєї крові я не дам ні краплі за кров Христову. Якщо тільки правда що він є Бог, нехай хоч раз проллеється даремне Божа кров і за людей.

Мені дарма, чи Бог один на небі, чи три, чи триста, хоч і міріади.

За жодного не хочу помирать: ні за царя в незнаному Едемі, ні за тиранів на горі Олімпі, нікому з них не буду я рабом, доволі з мене рабства на сім світі!

Я честь віддам титану Прометею, що не творив своїх людей рабами, що просвітив не словом, а вогнем, боровся не в покорі, а завзято, і мучився не три дні, а без ліку, та не назвав свого тирана батьком, а деспотом всесвітнім, і прокляв, віщуючи усім богам погибель.

Я вслід його піду. Коли загину, то не за нього — він не хоче жертви, — але за те, за що і він страждав.

Нехай нікого хрест мій не лякає, бо як почую я в своєму серці святий вогонь і хоч на час, на мить здолаю жити не рабом злиденним, а вільним, непідвладним, богорівним, то я щасливим і на смерть піду, і без докору на хресті сконаю

Анціллодея раптом заходиться невтримливим риданням.

Неофіт-раб(лагідно)

Чого ти, сестро? Що тебе вразило?

Чи я тебе образив прикрим словом?

Повір мені, я не хотів того.

Анціллодея

Ні, брате… не образив… тільки… шкода… Та жаль мені тебе… загинеш, певне…

Єпископ

Не плач. Лукавий раб — не вартий сліз.

Він поклонився духом Прометею, а той єсть сатана, одвічний змій, що спокусив на гріх і непокірність.

Нема сьому рабові ні рятунку, ні прощі. Він занапастив себе.

Покиньмо нечестивця, одсахнімось, ходім од зла і сотворімо благо.

Неофіт-раб

А я піду за волю проти рабства, я виступлю за правду проти вас!

Вся громада рушає з свічками в руках. Єпископ попереду. Неофіт-раб іде сам окремо другим переходом в інший бік.

4/Х 1905