Девід Лоуренс - Коханець леді Чатерлей

— Не побивайтеся, сер Кліфорд! — вона сказала, переповнена почуттями. — Не побивайтеся, не треба, ви тільки собі зробите гірше!

Зненацька його тіло здригнулося від внутрішнього мовчазного схлипу. І сльози побігли скоріше. Вона накрила долонею його руку, і в неї знову потекли сльози. Знову по ньому пройшов дрож, немовби конвульсія, і вона поклала йому руку на плече.

— Ну, ну! Ну, ну! Не хвилюйтеся, не треба! Не хвилюйтеся! — вона благала його, хоч її так само заливали сльози. І вона пригорнула його до себе, і обвила руками його широкі плечі, а він поклав їй голову на груди і схлипував, його широкі плечі тряслися й надималися, а вона ніжно гладила його попелясто-русе волосся і примовляла:

— Ну! Ну! Ну! Ну, годі! Ну, годі! Не зважайте! Не зважайте!

І він обхопив її руками і пригорнувся до неї, мов дитина, змочуючи сльозами нагрудник її накрохмаленого білого фартушка і перед її світлого голубого бавовняного плаття. Нарешті він дав собі волю.

Отже, нарешті вона поцілувала його і, гойдаючи його на своїх грудях, потай примовляла собі: «О, сер Кліфорд! О високородні й могутні Чатерлеї! Ось до чого ви докотилися!» Нарешті він навіть заснув, як дитина. І вона відчула втому й пішла до своєї кімнати, де сміялася й плакала одночасно від власної істерії. Це так сміхотворно! Це так жахливо! Який фінал! Яка ганьба! І водночас усе так сумно!

Після того Кліфорд тримався з місіс Болтон, наче дитина. Брав її за руку, клав їй голову на груди, і коли вона якось легко поцілувала його, він сказав: «Так! Поцілуйте мене! Поцілуйте мене!» І коли вона намилювала губкою його велике біле тіло, він говорив те ж саме: «Поцілуйте мене!» — і вона легко цілувала його тіло, будь-куди, напівжартівливо.

І він лежав з чудним, безтямним виразом, як дитина, з якоюсь дитячою здивованістю. Втуплювався в неї широкими дитячими очима — розслаблювався в поклонінні мадонні. З його боку це було суще розслаблення, коли все чоловіче в ньому зникало і верталося назад до дитинності, насправді збоченої. А тоді він клав руку їй на груди, і мацав її лоно, і збуджено цілував їх, це було збочене збудження мужчини, оберненого на дитину.

Місіс Болтон почувалася водночас збентеженою й присоромленою, їй це подобалося і водночас було неприємно. Однак вона ніколи не відштовхувала й не відпихала його. І вони доходили ближчої фізичної інтимності, інтимності збочення, коли його, дитину, вражала очевидна відвертість і очевидне зачудування, яке майже скидалося на релігійний екстаз: збочене й дослівне тлумачення вислову: «Аж поки ви знову станете як діти». А вона була Magna Mater [44] Велика мати ( латин. ). , повна сил і потенції, яка повністю підкорила своїй волі й владі великого русявого хлопчика — мужчину.

Найдивовижніше, що цей хлопчик — мужчина, яким тепер став Кліфорд і яким ставав протягом багатьох років, відколи народився на світ, виявився значно метикуватішим і кмітливішим за справжнього мужчину раніших часів. Цей розбещений хлопчик — мужчина був тепер справжнім бізнесменом; коли доходило до діла, він ставав абсолютним мужчиною, гострим, як лезо, твердим, мов шматок заліза. Коли він виходив на люди, влаштовуючи свої справи і «налагоджуючи» свої вугільні копальні, в ньому прокидалася майже неприродна сила, твердість і тяжкий вбивчий кулак. Так ніби проституція з Magna Mater давала йому змогу прозирнути в справи матеріального бізнесу і наділяла якоюсь надзвичайною, нелюдською силою. Борсання у власних почуттях, цілковите зниження чоловічого начала, здається, давало йому другу натуру, майже уявну, здібну до бізнесу. В бізнесі він виявляв нелюдські здібності.

І це був тріумф місіс Болтон. «Які він робить успіхи! — вона потай говорила собі гордо. І це моїх рук справа! Даю слово, він ніколи б не досяг цього з леді Чатерлей. Ця не з тих, що може просунути чоловіка вперед. Вона надто багато хоче для себе».

Водночас, у якомусь куточку своєї туманної жіночої душі, як вона зневажала й ненавиділа його! Він був для неї занепалим звіром, вертлявим монстром.

І, лікуючи його й допомагаючи йому з усіх сил, десь глибоко в найдальшому куточку своєї прадавньої здорової жіночості, вона зневажала його з диким і безмежним презирством. Найпростіший волоцюга кращий за нього.

Його поведінка по відношенню до Коні дивувала. Він наполягав на новій зустрічі. Більше того, він наполягав, щоб вона приїхала до Реґбі. Останнього він домагався абсолютно й непохитно. Коні обіцяла повернутися до Реґбі, до того ж щиро.