Чарлз Діккенс - Великі сподівання

У шинку ми лишалися, аж доки надвечір почався приплив; тоді Мегвіча знесли до причалу й поклали в шлюпку. Герберт і Стартоп мали добиратись до Лондона суходолом, як собі зможуть. Сумне було наше прощання, і я, сідаючи поруч з Мегвічем, відчув, що віднині до кінця його днів моє місце буде біля нього.

Бо моя відраза до Мегвіча тепер де й поділася, і в зацькованому, зраненому й закутому створінні, яке тримало мою руку в своїй, я бачив тільки людину, що прагнула бути мені доброчинцем і протягом двох довгих років ставилась до мене з незмінною любов'ю, відданістю й щедрістю. Я бачив у ньому тільки набагато кращу людину, аніж я сам був стосовно Джо.

Ближче до ночі його дихання погіршилось, і він часто не міг стриматися від стогону. Здоровою рукою я силкувався підтримувати його, але сам у душі, як це не прикро, зовсім не шкодував, що він тяжко поранився: швидка смерть була б для нього тільки порятунком. Я не сумнівався, що знайдеться достатньо живих людей, спроможних і охочих засвідчити його особу. Та й помилування йому дарма чекати: ще на суді його було виставлено у найгіршому світлі, а після того він утік з ув'язнення й був засуджений знову, тоді самовільно вернувся з довічного заслання і до того всього спричинив смерть людині, яка його вистежила.

Поки ми пливли в бік призахідного сонця, я сказав йому, як гнітить мою душу думка, що це ж через мене він повернувся на батьківщину. [439]

- Мій хлопче,- відповів він,- я зовсім не нарікаю на долю. Я ж усе-таки побачився з тобою, а джентльменом ти зможеш бути й без мене.

Але ні. Я вже думав про це, сидячи поруч з ним. Ні. Безвідносно до моїх власних нахилів, я тепер розумів, на що натякав Веммік. Оскільки Мегвіча засудять, все його майно перейде у державну скарбницю.

- Послухай-но сюди, мій хлопче,- сказав він.- Ти ж бо джентльмен, то не треба, аби люди тепер бачили, що ти водишся зі мною. Досить буде, як ти так ніби ненароком коли заглянеш сюди, наче по дорозі з Вемміком. А коли мене приведуть до присяги, це вже востаннє, ти сядь так, щоб мені було добре тебе видко, і більш нічого я не хочу.

- Я ніколи від вас не відійду,- заявив я,- я буду при вас весь час, скільки дозволять! Бог свідок, що я залишусь вірним вам так само, як ви були вірні мені!

Я відчув, як його рука у моїй затремтіла, і він одвернувся вбік, лежачи на дні човна, і знову з горла у нього почувся той самий булькотливий звук, тільки якийсь лагідніший, яким він і весь став віднедавна. Але добре, що він заговорив на цю тему й допоміг мені вчасно збагнути те, про що сам я здогадався б, можливо, запізно: ні в якому разі не можна було допустити, щоб він дізнався, що його надії зробити мене багатою людиною розсипалися на порох.

Наступного дня Мегвіча приставили у поліційний суд і справу відразу передали б на розгляд, якби не треба було для підтвердження його особистості викликати старого наглядача, що служив на плавучій в'язниці, звідки Мегвіч колись був утік. Ніхто не сумнівався в його особі, але Компесона, що мав засвідчити це, носило мертвого десь на хвилях, а когось іншого з тюремних урядовців, котрий міг би дати необхідні свідчення, як на ту нагоду, не знайшлося у Лондоні. Я того ж дня, коли ми прибули до Лондона, сходив до містера Джеггерса додому, щоб упевнитись в його підтримці, і він пообіцяв не показувати проти заарештованого. Оце й усе, що можна було для нього зробити, [440] бо, як пояснив він мені, справу вирішать за п'ять хвилин, коли з'явиться свідок, і ніякі сили на землі не спромеж-ні змінити вирок на нашу користь.

Я поділився з містером Джеггерсом своїм наміром приховати від Мегвіча, що його статок втрачено. Містер Джеггерс насварив мене, що я дозволив «грошам прослизнути поміж пальців», і сказав, що треба буде невідкладно подати петицію й спробувати хоча б частину їх урятувати. Проте він не приховував від мене, що хоч конфіскація передбачається далеко не в усіх вироках, у даному випадку вона неминуча. Це я й сам дуже добре розумів. Я не був родичем злочинцеві й не перебував з ним ні в якому офіційно визнаному зв'язку; до свого арешту він не написав ніякого заповіту або дарчого листа на мою користь, а тепер така заява не мала б юридичної сили. У мене не було ніяких прав на його майно, і я зрештою вирішив - і опісля ніколи не відступав від цього рішення,- що не дуритиму себе безнадійними спробами домогтися такого права.

Були явні підстави припускати, що затонулий інформатор розраховував у разі конфіскації одержати винагороду і дістав точні дані про майнове становище Мегвіча. Коли знайшли Компесонове тіло - за багато миль від місця загибелі і так жахливо спотворене, що труп ідентифікували тільки за речами у його кишені,- деякі нотатки в записнику ще вдалося прочитати. Там згадувався, між іншим, один банк з Нового Південного Уельсу, куди Мегвіч поклав певну суму, а також перелічувались кілька земельних ділянок значної вартості. Ці дані містилися також у списку, якого Мегвіч передав містерові Джег-герсу в тюрмі, сподіваючись,що я успадкую все його добро. Неуцтво бідолахи бодай цим разом стало йому в пригоді: він до останнього дня не сумнівався, що як уже Джеггерс узявся за цю справу, спадщина таки дістанеться мені.