Жуль Верн - Навколо світу за вісімдесят днів

— Я залишаюся, — сказав він.

За кілька митей містер Фоґґ потис руку леді, передав їй свій дорогоцінний саквояж і пішов разом із сержантом та його невеличким військом.

Однак, перш ніж рушити в дорогу, він сказав солдатам:

— Друзі, якщо ми врятуємо бранців, ви отримаєте тисячу фунтів!

Було кілька хвилин по першій.

В одній з привокзальних кімнат місіс Ауда, очікуючи розвитку подій, на самоті міркувала про Філеаса Фоґґа, про його прямоту й великодушність, врівноваженість і мужність. Містер Фоґґ поставив на карту все своє майно і тепер в ім’я обов’язку, без вагань, без зайвих слів наразив на небезпеку і своє життя. В її очах він поставав героєм.

Поліцейський інспектор Фікс мав протилежну думку і ледь стримувався від хвилювання. Він нервово міряв кроками перон. Його перший порив розвіявся, і він знову набув власної подоби. Фоґґ пішов! Детектив зрозумів, як необачно він учинив, давши йому піти. Як?! Він стежив за цим чоловіком по всій земній кулі й раптом відпустив його самого! Вся його натура збурилась; він звинувачував себе, лаяв, як лаяв би інспектор столичної поліції детектива-йолопа, що купився на хитрий виверт злодія.

«Дурило, ідіот! — повторював про себе Фікс. — Той, інший, напевно, вже розповів йому, хто я такий! Він пішов і більше не повернеться! Де я його тепер відшукаю? Як я, детектив Фікс, міг дозволити так себе обдурити, коли в моїй кишені ордер на його арешт?! Дурень, стовідсотковий дурень!»

Поки поліцейський інспектор картав себе, години повільно спливали. Він не знав, як учинити. Часом він хотів розповісти про все місіс Ауді. Однак добре розумів, як жінка сприйме його зізнання. Що робити?! Він сам ладен був вирушити за цим Фоґґом! Його не так уже й важко знайти по слідах на снігу!.. Та незабаром сліди замело.

Тоді Фікс упав у розпач. Він навіть відчув сильне бажання облишити всю цю гру. Невдовзі у нього з’явилась нагода залишити станцію Керней і продовжити подорож, сповнену невдач.

Справді, близько другої години пополудні, коли трусив лапатий сніг, зі сходу раптом долинув протяжливий звук свистка. Величезна тінь, що передувала снопу рудого світла, повільно пронизувала туман і, збільшуючись, утворювала химерні обриси.

Тим часом зі сходу не чекали ніякого поїзда. Підмога, котру викликали телеграфом, так рано не могла прибути, а потяг із Омахи до Сан-Франциско мав прибути сюди лише взавтра. Зрештою все з’ясувалось.

З безперервним свистом до станції повільно наближався той самий паротяг, що відірвався від ешелону і на шаленій швидкості помчав уперед із непритомними кочегаром і машиністом. Так він пролетів кілька миль, але потім через брак пального вогонь у топці згас, тиск пари зменшився, і за годину, поступово сповільнюючи хід, локомотив зупинився за двадцять миль від станції Керней.

Машиніст і кочегар були живі й після тривалої непритомності прийшли до тями.

Паротяг стояв. Коли машиніст побачив, що вони серед пустелі і без вагонів, він зрозумів, що сталося. Яким чином було відчеплено ешелон, йому було невтямки, але він не мав сумнівів, що поїзд залишився позаду і зазнає лиха.

Машиніст не вагався: він знав, що робити. Продовжувати шлях убік Омахи, зрозуміло, було б набагато безпечніше, ніж повертатися назад до потяга, який, можливо, ще грабували індіанці… Пан або пропав! У паленище підкинули дров і вугілля, вогонь знову розгорівся, тиск пари зріс, паротяг рушив заднім ходом і близько другої години дня підійшов до станції Керней. Саме він і свистів у тумані.

Пасажири були в захваті, побачивши локомотив знову на чолі поїзда. Вони, нарешті, мали змогу продовжувати путь.

Коли паротяг підійшов до станції, місіс Ауда вийшла на платформу й запитала кондуктора:

— Ви їдете?

— Негайно, пані.

— А полонені?.. Наші нещасні супутники?..

— Я не можу порушувати розклад, — відповів кондуктор. — Ми й так спізнилися на три години.

— А коли прибуває наступний поїзд із Сан-Франциско?

— Завтра ввечері.

— Завтра ввечері! Але це буде занадто пізно. Треба почекати…

— Ніяк не можна, — заперечив кондуктор. — Якщо ви бажаєте продовжувати шлях, прошу у вагон.

— Я не поїду, — відповіла жінка.

Фікс чув цю розмову. За кілька митей до цього, коли не було жодної можливості виїхати, він уже майже вирішив полишити станцію Керней; однак тепер, коли потяг стояв тут і Фіксові залишалося хіба що зайняти своє місце у вагоні, якась непереборна сила прикувала його до землі. Цей станційний перон пік йому в ноги, та він не міг зрушити з нього. В голові знову розгорілася боротьба. Невдача наповнювала його люттю. Він вирішив боротися до кінця.