Жуль Верн - Навколо світу за вісімдесят днів

«Гаразд, — думав він, — уявімо, що сьогодні карнавал».

Першим клопотом «японізованого» Паспарту було увійти у скромний на вигляд чайний будиночок, де він із жадібністю наліг на шматок якоїсь дичини і рис.

«Тепер, — подумав він, як слід заправившись, — треба бути розважливішим. Я вже не маю змоги перемінити це ганчір’я на щось ще більш японське. Отже слід придумати, як найшвидше поїхати з Країни Світанкового Сонця, про яку в мене назавжди залишиться дуже прикрий спогад!»

Паспарту вирішив розшукати пароплави, що відпливають до Америки. Він розраховував запропонувати свої послуги як кухаря або стюарда, не вимагаючи за це нічого, крім харчування й безплатного проїзду. Діставшись до Сан-Франциско, він точно знайде спосіб виплутатися з халепи. Зараз найважливіше — подолати чотири тисячі сімсот миль Тихого океану, що відокремлюють Японію від Нового Світу.

Паспарту був не з тих людей, що довго роздумують, і попростував у порт. Однак у міру наближення до доків, його проект, досі такий простий, дедалі більше видавався йому нездійсненним. З якого доброго дива на американському пароплаві знадобиться кухар чи стюард і яку довіру може вселити він, Паспарту, вбраний у цей чудернацький костюм? Які рекомендації він спроможний представити, на кого послатися?

Розмірковуючи про це, Паспарту несподівано побачив величезну афішу, що тягав вулицями Йокогами якийсь клоун. На ній було написано англійською:

ЯПОНСЬКА АКРОБАТИЧНА ТРУПА ВИСОКОПОВАЖНОГО ВІЛЬЯМА БАТУЛЬКАРА

Остання вистава перед від’їздом до Сполучених Штатів Америки

ДОВГІ НОСИ — ПІД БЕЗПОСЕРЕДНІМ ЗАСТУПНИЦТВОМ БОГА ТЕНГУ!

ВЕЛИЧЕЗНИЙ УСПІХ!

— Сполучені Штати Америки! — вигукнув Паспарту. — Це саме те, що мені потрібно!

Він потюпав за людиною-афішею і незабаром прийшов у японське місто. За чверть години він стояв перед просторим балаганом, прикрашеним кількома смугами паперових стрічок, на стінах якого яскравими фарбами було намальовано цілу юрбу клоунів.

Тут містився заклад високоповажного Батулькара, свого роду американського Барнума, директора трупи блазнів, жонглерів, акробатів, еквілібристів, гімнастів, які, якщо вірити афіші, давали останню виставу перед від’їздом із Країни Світанкового Сонця до Сполучених Штатів.

Паспарту ввійшов і запитав містера Батулькара. Той одразу ж з’явився.

— Чим можу допомогти? — запитав він Паспарту, якого з першого погляду прийняв за тубільця.

— Чи не потрібен вам слуга? — поцікавився Паспарту.

— Слуга? — перепитав Батулькар, погладжуючи густу сиву бороду, що росла в нього на шиї, під підборіддям. — Я вже маю двох слуг, слухняних і вірних, які ніколи мене не покинуть і служать задарма — тільки за те, що я їх годую… Ось вони, — продемонстрував він свої здоровенні руки з товстими, як струни контрабаса, жилами.

— Виходить, я не можу нічим вам бути корисний?

— Нічим.

— Ет, чорт забирай! А мені так хотілося виїхати разом із вами!

— Он воно що! — сказав високоповажний Батулькар. — Ви, я бачу, такий японець, як я мавпа! З якого дива ви так вирядились?

— Усякий одягається, як може!

— Це правда. Ви француз?

— Так, парижанин із Парижа!

— Якщо так, ви, напевно, вмієте фіглярувати?

— Чорт забирай! — відповів Паспарту. Його зачепило за живе, що його національність стала приводом для такого питання. — Ми, французи, уміємо фіглярувати, але нічим не краще за американців.

— Справді. Я не можу вас узяти за слугу, зате можу взяти клоуном. Розумієте, шановний, у Франції люблять іноземних блазнів, а за кордоном воліють французьких.

— Он воно як!

— Ви, сподіваюся, сильний?

— Так, особливо коли підвожуся з-за столу.

— А співати вмієте?

— Так, — відповів Паспарту, який свого часу брав участь у кількох вуличних концертах.

— А чи зможете ви співати, стоячи долі головою так, щоб на підошві вашої лівої ноги крутилася дзиґа, а на підошві правої балансувала оголена шабля?

— Ще б пак! — відповів Паспарту, згадуючи свої юнацькі витівки.

— Ну от, у цьому і вся справа, — підсумував високоповажний Батулькар.

Угоду підписали hic et nunc [21] Hic et nunc — на місці (лат.). .

Нарешті Паспарту знайшов собі діло! Його запросили до знаменитої японської трупи. Щоправда, його це мало втішало, проте за тиждень він рушатиме до Сан-Франциско!

Вистава, гучно оголошена високоповажним Батулькаром, починалася о третій годині, і незабаром грізні інструменти японського оркестру — барабани й там-тами — вже гуркотіли біля дверей балагана. Ясна річ, Паспарту не мав часу вивчити якусь роль, але він повинен був підпирати своїми дужими плечима велику людську піраміду, складену «Довгими носами» бога Тенгу. Цим «цвяхом програми» закінчувалася серія номерів вистави.