Антуан де Сент-Екзюпері - Нічний політ

Блідий відблиск надії спонукав Фаб'єна летіти далі, але сумніви не полишали його, і він сяк-так дряпає радистові записку: «Не знаю, чи зможу пробитися. Узнайте, чи позаду все ще ясно».

Відповідь вразила його:

«Комодоро передає: повернутися туди неможливо. Буря».

Фаб'єн починає здогадуватися, що незвичайна буря, яка лютує над Андійськими Кордільєрами, повернула в напрямку моря. Циклон охопить міста раніше, ніж до них дістанеться Фаб'єн.

«Узнайте погоду в Сан-Антоніо».

«Сан-Антоніо відповідає» піднімається західний вітер, на заході — буря. Небо закрито повністю. В Сан-Антоніо погана чутність, перешкоди. Я теж чую погано. Мабуть, скоро доведеться прибирати антену — заважають розряди. Ви не збираєтесь повернути? Які ваші плани?»

«Дайте мені спокій. Узнайте погоду в Байя-Бланка».

«Байя-Бланка передає: менш як за двадцять хвилин на них звалиться з заходу сильна гроза».

«Узнайте погоду в Трілью».

«Трілью відповідає: з заходу йде ураган із швидкістю тридцять метрів за секунду і шквали дощу».

«Передайте в Буенос-Айрес: ми замкнуті з усіх боків, буря охоплює тисячу кілометрів, нічого не бачимо. Що робити?»

Для пілота ця ніч була безмежна — вона не вела ні до якогось порту (вони, здавалося, були недосяжні), ні до світанку, бо за годину сорок хвилин мав скінчитися бензин. Рано чи пізно в сліпій темряві вони мали впасти в безодню.

Якби можна було діждатися ранку…

Фаб'єн уявляв собі світанок, мов золотий піщаний пляж, до якого їх могло прибити після цієї страшної ночі. Під літаком, що попав у небезпеку, виникли б береги рівнин. Мирна земля несла б в обіймах сну свої ферми і табуни, і пагорби. Все те невідоме, що перекочується зараз у пітьмі, одразу стало б безпечним. Якби тільки це можна було — він поринув би назустріч дню!

Він подумав, що кільце замкнулося. Так чи інакше — все має вирішитись у цій густій масі.

Це правда. Інколи здавалося, що світанок принесе йому зцілення…

Але ні, навіщо дивитися на схід, туди, де живе сонце: між ним і сонцем залягла глибина ночі, з якої не вибратись.

— Асуньйонський поштовий іде добре. На другу годину буде тут. Зате передбачається чимале запізнення патагонського, здається, йому нелегко.

— Так, пане Рів'єр.

— Можливо, що ми відправимо європейський літак не чекаючи прибуття патагонського: як тільки прибуде асуньйонськеий, ваи дістанете розпорядження. Будьте готові.

Тепер Рів'єр перечитував телеграми від північних аеродромів. Вони розстилали перед європейським поштовим місячну доріжку: «Небо чисте, повний місяць, вітру нема». Гори Бразилії, які чітко вирізнялися на ясному небі, прямо поринали у сріблясті води моря своїми вершинами, вкритими чорним лісом. На цей ліс, не забарвлюючи його, нескінченним дощем лилося місячне сяйво. І острови теж чорні, як уламки після корабельної аварії, що плавають у морі. І всю дорогу — цей невичерпний місяць: фонтан світла.

Якщо б Рів'єр наказав вирушати, екіпаж європейського літака вступив би у стійкий світ, який цілу ніч лив би м'яке сяйво. У світ, де ніщо не загрожувало порушити рівновагу між масами мороку і світла. Коди не проникали навіть лагідні дотики тих легких вітрів, які, трошки подужчавши, можуть за кілька годин зіпсувати гнилими хмарами все небо.

І все ж, дивлячись на це сяйво, Рів'єр вагався, як золотошукач перед забороненою золотою ділянкою. Те, що відбувалося на півдні, звинувачувало Рів'єра — він один захищав нічні польоти. Катастрофа в Патагонії так зміцнила б моральні позиції його супротивників, що його певність могла б бути безсила; а певність Рів'єра не похитнулася: драма була наслідком якогось прорахунку, але вона свідчила тільки про цей окремий прорахунок і більше ні про що. «Можливо, на заході слід встановити спостережні пункти…Побачимо». І ще він думав: " У мене є ті самі вагомі підстави наполягати на своєму, а приин можливих нещасних випадків буде менше: одна з них відома». Невдачі зміцнюють сильних. На жаль, з людьми доводиться вести гру, в якій майже не береться до уваги справжній сенс речей. Виграєш ти чи програєш — це залежить від якихось зовнішніх причин і виражається жалюгідними очками. Але видимість програшу зв'язує тебе.»

Рів'єр подзвонив.

— Байя-Бланка все ще нічого не повідомляє?

— Ні.

— Викличте аеродром по телефону.

Через п'ять хвилин він питав:

— Чому ви нічого не передаєте?

— Ми не чуємо літака.

— Мовчить?

— Невідомо. Сильні грози. Навіть коли б він щось передавав, ми нічого б не почули.