Шарль де Костер - Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах

У нескінченній течії цієї дуже довгої поеми, де часом втрачаєш провідну нитку розповіді, де композиція часто слабка і всюди неструнка (особливо наприкінці), вони, ці музикальні мотиви, ці пристрасні ритми, створюють цілість.

Така ця народна епопея, єдина в наші часи. Вона лежить переді мною, як рівнина, де блиснули купальські вогні. Навколо несамовито вихряться ярмаркові натовпи. Дзвонять у всі дзвони. Гуркочуть барабани. Уленшпігель і Неле стрибають через палаючі вогнища. Два найвищі вогнища — Кохання й Помста. Але вітер, що віє на вогонь, вітер, що зносить угору полум’я і душі, наче золоті спалахи в дощі іскор, цей вітер — Свобода. Він — найвища пристрасть, вів по той бік добра і по той бік зла, як закон Фландрії.

Уленшпігеля-дитину Клаас навчав вдруге (після науки про Сонце — наука про Пташку), сказавши:

«Сину мій, ніколи не позбавляй свободи ні людини, ні тварини, бо свобода — це найбільше благо на землі!..»

Все життя Уленшпігеля — це героїчний девіз його одинадцятої заповіді, що і для нього, — як і для нас, — є перша:

І ось тому, що морський вітер, який надимав вітрила гезів, обмиває «Легенду про Уленшпігеля», тому, що сіль його залишилась на губах Шарля де Костера, — тому національний співець Фландрії є і наш співець. Наш також, бо він — епічний голос Свободи.

РОМЕН РОЛЛАН

Панове художники, шановні панове видавці, пане поет! Мушу зробити вам кілька зауважень щодо вашого першого видання. Хіба ж це можливо! У такій величезній книзі, в такому слоні, якого вісімнадцятеро вас намагались виштовхнути [6] … вісімнадцятеро вас намагались виштовхнути … — Перше видання «Легенди про Уленшпігеля» (1867) ілюстрували 15 художників. Крім того, автор має на увазі двох видавців і самого себе. на стежку слави, не знайшли ви й найменшої місцини для Мінервиного птаха [7] … Мінервиного птаха … — В античній міфології сова — супутник або символ богині мудрості Мінерви. , для мудрого совича, розважливого совича! По Німеччині і по оцій Фландрії [8] Фландрія — одна з провінцій у Нідерландах XVI ст., що займали територію сучасної Голландії, Бельгії, Люксембургу і деяких областей Франції. Тодішні Нідерланди складалися із сімнадцяти провінцій (в минулому самостійних герцогств та графств): Фландрії, Брабанту, Геннегау (ЕНо), Артуа, Намюру, Люксембургу, Лімбургу, Турне, Мехельну, Французької Фландрії, Голландії, Зеландії, Утрехту, Фрісландії, Гельдерну, Гронінгену, Оверейсселю. , яку ви так уже любите, я завжди мандрую на плечі в Уленшпігеля, котрий, до речі, і прозваний так тому, що ім’я його означає сович і дзеркало, мудрість і комедія, Uyl en spiegel . Жителі Дамме [9] Дамме — містечко на півночі Фландрії, недалеко від Брюгге. , де він, кажуть, народився, мають звичку вимовляти «u» замість «uy». Але це їхня справа.

А ви вигадали іншу версію. Ulen (замість Ulieden) Spiegel — ваше дзеркало, панство і кріпаки, владарі і підвладні, дзеркало вашої глупоти, безглуздь і злочинів цілої епохи. Це дотепно, але необачно. Ніколи не слід поривати з традицією.

Ви, можливо, дивною вважаєте саму думку символізувати мудрість у вигляді птаха, похмурого й бридкого, на ваш погляд, педанта в окулярах, ярмаркового комедіанта, любителя темряви, що нишком, як сама смерть, налітає і вбиває раніше, ніж його почують. І однак ви на мене схожі, облудні добродійники, хоч і смієтеся з мене. І в вас була ніч, коли кров текла річками під ударами вбивць, що підкрадались до жертви на повстяних підошвах, щоб не чутно було їхньої ходи. Чи не було у вашій історії ранків, коли тьмяний досвіток блідим промінням осявав вулиці, завалені трупами чоловіків, жінок, дітей? Чим живиться ваша політика з того часу, як ви пануєте над світом? Різаниною і вбивством.

Хай я, сович, гидкий птах, але ж я вбиваю для того, щоб їсти, щоб годувати своїх дітей, а не вбиваю для того, щоб убивати. Коли ви дорікаєте мені за те, що я іноді знищую ціле гніздечко з пташенятами, то чи не можу я дорікнути і вам, що ви нищите всяке живе створіння на світі? Ви понаписували безліч книг, де зворушливо описуєте, як легко літають птахи, як любляться, які вони гарні, як майстерно в’ють свої гніздечка, як дбають вони за своїх діток, а далі говорите, під яким соусом вони найсмачніші, в якому місяці з них можна приготувати найжирнішу печеню. Я не пишу книг, борони мене боже від цього, бо інакше написав би про те, що, коли вам не вдається з’їсти пташенят, ви згризаєте гніздо, аби лиш зубам була робота.