Роберт Стівенсон - Франкенштайн. Ґотичні повісті

Професор Кремпе почав вихваляти себе, і це, на щастя, відвернуло розмову подалі від теми, такої дратівливої для мене.

Клерваль ніколи не поділяв мого потягу до природничих наук; у нього, на відміну від мене, був зовсім інший нахил — до філології. В університет він приїхав, аби опанувати східні мови і таким чином підготуватися до тієї діяльності, про яку завжди мріяв. Прагнучи великих досягнень, він вивчав культуру Сходу, де відкрив простір для своєї заповзятливості. Його цікавили перська, арабська мови та санскрит, і він легко вмовив мене також узятися до них. Бездіяльність завжди дратувала мене, а тепер, коли я намагався відволіктися від роздумів і зненавидів усі свої попередні заняття, я знайшов справжню розраду у спільних уроках із моїм другом; у творах східних авторів я відкрив багато і повчального, і приємного. На відміну від Анрі, я не переймався науковим вивченням східних діалектів, оскільки не ставив іншої мети, окрім як забезпечити собі тимчасову розвагу. Я читав східні твори, тільки щоб зрозуміти, про що йдеться, і був винагороджений за свою працю. Їхня сумовитість заспокоює, а радість підносить — набагато сильніше, з мого власного досвіду, ніж у письменників будь-якої іншої країни світу. Коли читаєш їхні твори, життя видається сповненим сонячного світла, квітучих троянд, посмішок і примх чарівної супротивниці, любовним шалом, що спалює ваше серце. Як це відрізняється від мужньої і героїчної поезії Греції та Риму!

За такими вправами промайнуло літо, а пізньої осені я вже подумував про повернення до Женеви; але кілька обставин затримали мене, а згодом прийшла зима, випав сніг, дороги замело, і мій від’їзд відклався до весни. Мені неприємне було те зволікання, оскільки мені нестримно кортіло побачити рідне місто та своїх близьких. Якщо я затримувався, то лише з тієї причини, що не хотів полишати Клерваля в чужому місті, перш ніж він знайде тут друзів. Загалом зиму ми провели приємно; весна видалася пізньою, та коли вона все ж таки прийшла, її краса компенсувала запізнення.

Нарешті прийшов травень, і я день у день очікував листа, який мав визначити дату мого від’їзду; тут Анрі запропонував мені прогулянку околицями Інгольштадта, аби я міг іще раз відвідати місця, де так довго прожив. Я охоче погодився: Клерваль полюбляв багато ходити пішки і був моїм постійним супутником в таких прогулянках у рідних краях.

Так ми провели два тижні: моє здоров’я та гарний гумор до того часу вже цілковито відновилися, а особливо завдяки чистому повітрю, яким я дихав щодня, враженням від піших прогулянок і спілкуванню з другом. Наполегливе навчання віддалило мене від людей і зробило з мене самітника, а Клерваль знову збудив у моєму серці найкращі почуття; він наново навчив мене любити природу і радісні дитячі обличчя. Чудовий друже! Як щиро ти любив мене, як підносив мене до висот власної душі! Егоїстичні прагнення принизили мене, але твоє піклування і прихильність відігріли моє серце; я знову став тим щасливчиком, який усього декілька років тому, люблячий і любимий, не відав суму. Коли я почувався щасливим, нежива природа була для мене джерелом натхненних почуттів. Ясне небо і зелені поля переповнювали мене захватом. Пора року була й справді дивовижною: весняні квіти вже цвіли на живоплотах, а літні тільки-но повинні були розгорнути свої бутони. Нарешті я відпочивав від думок, що цілий рік тиснули на мене непідсильним тягарем, попри всі мої старання відігнати їх.

Анрі радів моїй веселості та щиро поділяв мій добрий гумор: він намагався розважити мене і одночасно висловлював почуття, які переповнювали його самого. В ті дні його винахідливості не було меж, а в його розмовах іскрилась неймовірна фантазія; іноді, наслідуючи перських та арабських письменників, він вигадував оповідки, сповнені багатої уяви і пристрасті. Іншим разом він читав свої улюблені вірші або втягував мене у суперечку і напрочуд винахідливо підтримував її. Ми поверталися в університет у неділю надвечір; селяни танцювали, і всі, кого б ми не зустріли, були веселі та щасливі. Я й сам почувався відмінно і прямував додому, переповнений нестримної радості й піднесення.

Повернувшись до себе в кімнату, я побачив листа від свого батька.

«Любий Вікторе!

Ти, напевно, з нетерпінням чекаєш листа, який повинен визначити день твого повернення додому; спершу я так і хотів зробити — написати тобі декілька слів, аби тільки повідомити дату, коли ми тебе очікуємо. Але ця малодушність була б жорстокою щодо тебе. Хіба не був би ти засмучений, сину, якби замість очікуваного радісного й щасливого прийому тебе зустріли, навпаки, горе та сльози? Але як же розповісти тобі, Вікторе, про те лихо, що спіткало наш дім? Довга відсутність не могла зробити тебе байдужим до наших радощів і бід, і мені доведеться завдати болю тобі, своєму довгоочікуваному синові. Я хотів би підготувати тебе до жахливої звістки, але це неможливо; ти вже, мабуть, пробігаєш очима сторінку в пошуках страшної новини.