Борис Грінченко - На Розпутті

Сидячи одного дня в конторі, він спитавсь у його:

- Яке тут економія має діло з радівцями?

Галушківський, присадкуватий, трохи посивілий, з підстриженою борідкою та вусами, колишній панський економ-кріпак, а тепер пан-управитель, глянув на Гордія хитрими малими очима з-під густих навислих брів, і своїм звичаєм, одмовив питанням, щоб виграти часу:

- А яке ж там діло?

Така відповідь визначала, що Галушківський ще не знав, як саме треба казати Гордієві, і хотів, гаючися з одмовою, тим часом зрозуміти його замір. Гордій страшенно не любив цієї відмови. Він насупивсь і сказав сердито:

- От - про луку!

- А є, є! - моторно забалакав Галушківський.- Мужики захопили панську луку і двадцять сім років хазяйнували на її.

- Що ж ви?

- А мені покійні - царство небесне їм! (Галушківський перехрестився) - Никодим Петрович звеліли подати в суд.

Гордій знав, як Никодим Петрович, його дядько, "веліли" Галушківському. Він спитавсь:

- Що ж суд?

- Присудив нам землю і три тисячі плати з їх за те, що нашою землею пользувались.

- Але як же суд міг присудити вам землю, коли ви кажете, селяни аж 27 років хазяйнували на цій землі - адже десятилітня "давність" минула.

- Ми свідками довели, що перші вісімнадцять год вони володіли нею од економії наймаючи, і нам присуджено з їх грошей тільки за дев'ять з половиною год.

- Але ж ви сами кажете, що вони володіли тією лукою 27 років.

- Чому ні?..

- Так як же ви могли довести, що цього не було, а що вони володіють менш як десять років?

- Так свідки сказали...

Галушківський сидів як невинний.

- А свідкам же хто звелів так казати?

Галушківський стиснув плечима.

- Свідчили як хотіли.

Спокійні відмови Галушківського, його невинний вигляд укупі з словами, що з їх було виразно видко, як він одурив суд, поставивши брехливих свідків,- усе це обурювало Гордія і йому так і хотілося зараз же крикнути:

- Геть відціль!

Але він здержавсь і тільки спитавсь:

- У якому становищу тепер діло?

- Окономія має вже сполнительний лист од суда і може повсякчас оддати його судебному приставу, щоб той зіськав.

- Давно?

- Місяців скільки...

Видима була річ, що Галушківський придержував того "листа" доти, поки довідається, яка людина його новий хазяїн.

- Ось що,- сказав суворо Гордій,- я бажаю се діло цілком зупинити. Всі документи до його зараз вийміть з конторських паперів і віддайте мені. А на луці тепер хто хазяйнує?

- Поки - мужики.

- Хай і хазяйнують! Давайте папери!

Галушківський ані оком не змигнув і так, мовби все це було йому байдуже, пішов, витяг папери і подав їх Гордієві. Гордій побіжно глянув на їх, щоб упевнитися, що се те, чого йому треба, і положив коло себе.

- Ну, тепер давайте доглядати ті рахунки, що ми їх вчора не догляділи.

Почали проглядати. Як і завсігди у Галушківського, рахунки були цілком непомильні,- причепитися в їх не було до чого, - принаймні Гордій не знав, до чого. Але що були шахрайські, то се була річ певна, бо тисяча десятин чорноземлі, що нею заправляв Галушківський, давала досі дві з половиною тисячі рублів щороку. Гордій се розумів, але він ще не стільки знав господарство, щоб помітити, де і скільки Галушківський зменшує прибуток та побільшує трати. Сьогодні, як і перш, він лічив, рівняв рахунок до рахунку, але не до чого не міг долічитися. Галушківський і навзнаки не давав, що помічає Гордієві заходи. Так посиділи вони до обід. Зоставалося ще кільки рахунків. Гордієві не хотілося їх кидати, і він сказав Галушківському.

- Ідіть обідайте, а я додивлюсь це сам. Шахов не замикайте, - може, що треба буде.

Галушківський мовчки вклонився і пішов укупі з контор. ником обідати. Гордій зоставсь над рахунками сам, поспішаючись, щоб не дуже загаяти обід. Але не додивився він ще й половини першого рахунку, як двері трошки відхилилися і крізь їх у хату вистромилась невеличка голова на тонкій шиї з прилизаним, присмальцьованим волоссям та з гострою борідкою. Це був економічний прикажчик, на прізвище Олійниченко.

- Що вам? - спитався Гордій, підводячи голову від паперів.

- Я до вашої милості, Гордію Васильовичу, - промовив Олійниченко і вступив у хату.

- Чого?

Олійниченко не відразу відмовив. Спершу він причинив добре за собою двері, далі озирнувсь по всіх кутках, чи нема де кого, а тоді вже підійшов ближче до столу і, зовсім схилившись до Гордія, стиха промовив:

- Зволите що провіряти?

- Еге ж. А що?

- Я, бачите, про те... Я, бачите, свої щоти маю...