Борис Грінченко - На Розпутті

- Ну, я не розбирав,- одмовив Гордій,- хто саме руба в мене ліс або воде коней та волів до мене на озиме пасти, але запевне знаю, що це не самий Петро або не самий Іван, бо їх двох усіх тих шкод, було б дуже багато.

- Звичайно, у твоєї економії мусить бути багато ворогів. Та й як же могло б бути інакше при наших обставинах ?

- У всякому разі я з цим погодитися не можу. Це мене обурює, виклика мою злість,- те, що вони так не шанують чужої власності. Причини можуть бути такі, як ти кажеш, але факт з того не покращає. Ну, та хай йому цур! Давай краще про інше!

Заговорили про інше.

Літо минуло і Демидові, і Гордієві у звичайному господарському клопоті. Демидові той клопіт був уже не новий і подобався йому. Взимку він був більш інтелігентом, а влітку - мужиком. Здорова мужича праця морально освіжувала його. Влітку Демид одержав од Андрія з-над Чорного моря лист. Парубок пересилав через Демида окремого листа до батька, а Демидові писав, що заробляє добре і прохав переказати од його привітання Орисі. Демид пішов до Карпенків і, піймавши таку хвилину, як дівчина була сама в хаті, сказав їй про се. Вона страшенно почервоніла, але спиталася:

- А чом же він не написав нічого?

Демид зрозумів, що вона каже про лист до себе і відмовив:

- Мабуть, тим, що ти не вмієш сама читати, а він не хоче, щоб ще хто інший знав про те, що він тобі напише.

Орися почервоніла ще дужче і осмутніла, але нічого не сказала, бо батько ввійшов у хату. Демид написав про це Андрієві. Той не відписував довго, а на осінь знов прислав листа. Писав, що знайшов собі дуже добру роботу на пристані коло кораблів. Робітників мало, і він заробляє по рублю на день. Зостанеться там, поки буде такий гарний заробіток - хоч і на всю зиму. Орисі Андрій прислав коротенького листа, а в йому писав: "Це правда, що я не пишу тобі тим, що не хочу, щоб хто інший читав мої слова до тебе. Навчись сама писати!"

Орися, почувши це, знов осмутніла. Осмутніла тим, що Андрія довго не побачить, і тим, що він їй знов докоря, що вона неписьменна. Але ж як Демид сказав: "Хочеш, вивчу тебе читати?" - вона не відмовила нічого, тільки сльози затремтіли на очах... і зараз вийшла з хати.

Щодо Гордія, то йому цього літа клопоту було багато і, здебільшоого, не зовсім любого. Спершу він думав, що, вигнавши Галушківського, зробить усе, але тепер побачив, що помилився. Сам він мало що тямив у хазяйстві, а Олійниченко та конторник хоч і не крали, здавалось Гордієві, але ж і ладу економії не давали. Та й не хотіли про це дбати, а більше казали:

- Нехай, нехай спробує сам!

Вони трохи не полюбляли Гордія, їм не сподобалося що Гордій зупинив позов за луку та оступився за харч наймитам. Як на їх думку, мужиків треба було провчити, і вони зовсім не розумли, як се можна зректися права випозиваного вже, що ж до харчу, то сами вони й за Галушківського мали його добрий, а той бариш, що зостававсь од робочого харчу, потрапляючи до калитки Галушківському, хоч не дуже, але зазирав до кишень і їм. Тим вони на Галушківського й узлились, що він не любив ділитися, що мало доскакувало до їх кишень; вигонячи його, вони мали надію на більше, бо Олійниченко сам націляв сісти замість Галушківського. А воно склалося так, що й те з рук пішло, що досі мали. Правда, вони вже знайшли змогу надолужати се на чому іншому, але все ж мали рацію сердитися на Гордія. Тим вони, наче дбайливі при йому, без його мало про що дбали, опріч власних кишень; Гордій цього не знав, хоча й бачив, що в господарстві чимале безладдя.

Але далеко гірший був Гордієві інший клопіт - з селянами. Відколи став у радівській економії Галушківський, не втихала щоденна борня, щоденне ворогування в економії з мужиками. Зрісши при панах, Галушківський зовсім одбивсь од народу, звучи його мужланами, а себе вважаючи за пана, і був тим, чим звичайно бувають такі добродії на Україні - глитаєм. Маючи волю за покійного Гордієвого дядька, він робив що хотів. І він завів у економії справжні глитайські порядки. Це зробити йому було легко, бо вузьку стягу мужицької землі з трьох боків обхоплювала панська, і неминучі були повсякчасні "шкоди". Ці "шкоди" давали Галушківському - не грішми, а здебільшого відробітком - чималий бариш, але він його клав до своєї кишені, бо хоч йому роблено дурно, він таки записував за те плату. Та ще землю радівці мали не дуже добру і повинні були брати поля в економії і віддавати в економію воли й корови на пасовища. За все це плата була - і грішми й одробітками - добра. По інших економіях було дешевше, та ніхто не смів туди податися, бо всі знали добре, що коли який радівець обмине радівську економію, то Галушківський цього йому ніколи не забуде і чи тепер, чи в четвер, а таки дошкулить так, що заболить. Та й ще одна річ: доводилося зичати в економії гроші на податки - звичайно взимку, а влітку, в жнива, відробляти за їх. За таку літню роботу Галушківський давав зимою півціни. Як скласти докупи оте все, то й ходило, що на підставі вільної умови Галушківський міг часто постукати у вікно до радівця й звеліти йому йти панську роботу, як йому хотілося.