Еріх Ремарк - Тріумфальна арка

— Непогано, — Морозов примружив очі.— Одвічна слабкодухість демократів. Фашист у цьому випадку приписав би демократові арсен.

Іспанець прийшов знов.

— Старший лейтенант Наварро, — відрекомендувався він з похмурою поважністю людини, що багато випила, проте не усвідомлює цього. — Я ад’ютант полковника Гомсса. Сьогодні ввечері він покидає Париж. Іде до Іспанії, щоб приєднатися до переможної армії генералісимуса Франко. Тому він хотів би випити з вами келих вина за свободу Іспанії і за іспанську армію.

— Старший лейтенанте Наварро, я не іспанець, — коротко відповів Равік.

— Ми знаємо. Ви німець. — На виду в Наварро майнула тінь змовницької усмішки. — Саме тому полковник Гомес бажає випити з вами. Іспанія й Німеччина — друзі.

Равік глянув на Морозова. Яка іронія долі! Кутики уст у Морозова ледь ворухнулися.

— Старший лейтенанте Наварро, — сказав він. — Мені шкода, але я мушу наполягти на тому, щоб ми з доктором Равіком дограли цю партію. Про її результат ще сьогодні треба повідомити телеграфом у Нью-Йорк і Калькутту.

— Пане, — холодно відповів Наварро, — ми й сподівалися, що ви відмовитесь. Росія — ворог Іспанії. Запрошення стосувалося тільки доктора Равіка. Ми змушені були запросити вас лише тому, що ви сидите разом.

Морозов поставив на свою широку долоню виграного коня й глянув на Равіка.

— Тобі не здається, що пора кінчати цю комедію?

— Здається. — Равік обернувся до іспанця. — Юначє. я гадаю, що буде найкраще, як ви підете на своє місце. В.ч безпідставно ображаєте полковника Морозова, ворога радянської Росії.

Не чекаючи відповіді, він схилився над шахівницею. Наварро ще хвилину нерішуче постояв, тоді пішов геть.

— Він п’яний, до того ж, як багато латинянів, позбавлений почуття гумору, — сказав Равік. — Та це не причина, щоб його не мали й ми. Тому я й підвищив тебе в полковники. Наскільки мені відомо, ти був лише жалюгідним підполковником. Я не міг допустити, щоб ти виявився нижчий рангом, ніж той Гомес.

— Мовчи, хлопче. Через твоє базікання я прогавив альо-хінський варіант. Мабуть, цього слона я програю. — Морозов підвів очі.— Господи, ще один суне. Другий ад’ютант. Що за люди!

— Це вже сам полковник Гомес. — Равік зручно відкинувся на спинку стільця. — Зараз відбудеться дискусія між двома полковниками.

— Вона буде коротка, сину мій.

Полковник був ще церемонніший за Наварро. Він вибачився перед Морозовим за помилку свого ад’ютанта. Вибачення було прийняте. І тепер, коли непорозуміння з’ясоване, Гомес іще церемонніше за Наварро запропонував на знак перемир’я випити за Франко. Цього разу відмовився Равік.

— Але ж ви наш німецький союзник… — Полковник був видимо спантеличений.

— Полковнику Гомесе, — відповів Равік, уже втрачаючи терпець. — Облишмо все так як є. Пийте собі, за кого хочете, а я граю в шахи.

Полковник намагався усвідомити почуте.

— Отже, ви не…

— Краще не уточнюймо, — перебив його Морозов. — Це призведе до зайвих суперечок.

Гомес ще дужче спантеличився.

— Але ж ви, білогвардієць і царський офіцер, повинні бути проти…

— Нічого ми не повинні. Ми дуже старомодні. В нас різні погляди, а проте ми не розтрощуємо один одному голів.

Видно, Гомесові нарешті сяйнуло. Він випростався і гостро сказав:

— Бачу. М’якодуха демократія…

— Голубе, — сказав Морозов з раптовою погрозою в голосі.— Вшивайтеся звідси! Вам слід було вшитися ще кілька років тому. До Іспанії. Воювати. А за вас там воюють німці й італійці. Гайда!

Він підвівся. Гомес відступив на крок, не зводячи погляду з Морозова. Тоді рвучко обернувся й пішов до свого столика. Морозов знову сів. Він зітхнув і подзвонив офіціантці.

— Кларисо, принесіть два подвійні кальвадоси.

Клариса кивнула головою і вийшла.

— Хвацькі вояки, — засміявся Равік. — Примітивне мислення й дуже ускладнене уявлення про честь. І те й те утруднює життя, коли людина п’яна.

— Я бачу. А ось іде ще один. Ціла процесія. Хто ж цього разу? Чи не сам Франко?

Це знов був Наварро. Він зупинився за два кроки від столика й звернувся до Морозова:

— Полковник Гомес шкодує, що не може викликати вас на поєдинок. Він сьогодні їде. А, крім того, його місія надто важлива, щоб ризикувати неприємностями з поліцією. — Він обернувся до Равіка. — Полковник Гомес винен вам гонорар за консультацію.

Він шпурнув на стіл зім’ятий папірець у п’ять франків і хотів іти.

— Хвилиночку, — сказав Морозов.

Клариса вже стояла біля їхнього столика з тацею. Він узяв чарку кальвадосу, глянув на неї, похитав головою і знов поставив на тацю. Потім узяв з таці склянку з водою і вихлюпнув її Наварро в обличчя.