Оксана Иваненко - Марiя

Пансіон, який підшукав їй Іван Сергійович, був скромний, затишний. «Ваш жіночий монастир» — називав його Степан Васильович Єшевський. Навіть його, такого статечного, сімейного серйозного savant (Вчений (франц.) , як одразу прозвали його сусідки, господиня нізащо не захотіла приймати на квартиру. У неї було непохитне правило — у свій пансіон вона приймала лише жінок. Юлію Петрівну Єшевську викликали до дітей у Росію, до того ж вона була вагітна, на останніх місяцях. Непокоїлась вона дуже, як чоловік буде без неї в Парижі, куди він обов'язково мусив поїхати, і доручила вже близькій тепер подрузі — Марусі — піклуватися і дивитись за ним. Маруся це виконувала сумлінно. Єшевський писав дружині: «Я з нею часто бачусь і ще дужче полюбив її. Працює вона силу-силенну, надіслала вже три повісті українські». — Це був безсторонній, неупереджений свідок її праці.

— Коли б мені чотири руки, щоб усе написати швидше! — казала вона, і це йому, завжди заглибленому в свою працю, подобалось у ній найдужче.

Богдасика той же Іван Сергійович влаштував також у пансіон, звичайно, інший — для навчання і «вимуштрування».

Богдась виріс. Що ж, уже другий рік у мандрах, за кордоном, і це ж той вік, коли діти, особливо хлопчики, зовні витягуються, набувають специфічних школярських звичок, а внутрішньо — перестають бути безтурботними дітьми. Це вже учні — хлопці і дівчатка, які намагаються виглядати дорослішими, ніж насправді, триматися самостійніше. Богдась був не трохи, а таки досить свавільним. Пансіон, звичайно, взяв у шори, але хлопчик був дуже здібний, добре вчився, товариші його полюбили — він аж ніяк не відчував себе пригніченим або нещасним через пансіонську дисципліну! Як завжди, йому було весело і все цікаво: і те, що на уроках розповідають, і ті витівки, що вигадують хлопці у вільний час, і всюди він у перших лавах, а інколи й просто першим. З радістю біг додому — побачить маму! З радістю повертався до пансіону — побачить дружків! Життя його не обтяжувало. Від розлуки з батьком він не страждав. Він був певний, що це ненадовго. Мама йому пояснила, що татові треба поїхати влаштуватися на роботу, приготувати все до їхнього повернення, а йому краще поки що лишитися з мамою тут, у Парижі. Про що може бути мова? Для нього, звичайно, краще лишитися з мамою! Там тато віддав би його тимчасово якимось родичам або в гімназію, добре ще, як у ту, де учителює любий дядько Дорошенко, а якщо навіть в іншому місті? У Петербурзі або в Орлі? Ні, про що там говорити! І, головне, як би він лишив маму саму? Та нізащо в світі! Тепер він уже майже дорослий і розуміє дуже багато. Коли мама пише — він ніколи з нею не розмовляє, він знає, що то значить, і він пишається нею перед усіма дівчиськами в тому пансіоні, де вона живе, і перед хлопчаками в тому пансіоні, де він учиться, і хлопці знають, що мама у нього особлива уже тим, що вони — Богдан і мама — друзі, і тому зовсім не соромно її слухатись, як взагалі батьків.

Коли у мами болить голова і вона сидить за столом, обмотавши голову рушником або великою хусткою, а інколи навіть лежить, — він ходить тоді навшпиньках і робить на тих дівчисьок, які дуже люблять з ним гратися, люте обличчя, просто «звіряче», як він сам думає, наказуючи не галасувати, і, їй же богу, вони його бояться і слухають!

Часто, коли мама пише татові листа, він теж сідає із щирим бажанням про все-все написати: де були, що бачили, коли викликали на уроках і що писали на диктанті. Але він не може писати так швидко і дрібно, як мама, і тому частіше обмежується лише початком — зверненням і питанням, як поживає, — і заспокоює себе і маму, що вона ж однаково написала про все. Він любив підписуватися в листах: «Твій син Богдась Маркович». А якось переплутав і підписав: «Твій син Богдась Маркововчок». Мама засміялась, але сказала, що це не вірно і треба всю сторінку переписати.

— А мені так дужче подобається, — з жалем мовив Богдась.

— Ти мені так підписуватимеш, — заспокоїла його мама. З мамою, як завжди, про все можна було домовитись.

Сьогодні була субота і він повертався додому особливо радісний і веселий. У ранці він ніс дві хороші оцінки — мама буде задоволена. Завтра неділя, вона обіцяла поїхати з ним в Jardin des plantes (Ботанічний сад (франц.) , де не тільки рослини, а й звірі. А якщо буде холодно, вони зможуть піти в цирк або в театр. Щось та обов'язково буде! І раптом мама знайде в якійсь шухлядці чи в гаманці гроші, які не приховані ні за пансіон, ні в крамничку, взагалі ні на які нудні речі, а от просто знайде гроші — і вони зайдуть до кафе, і вона візьме йому чашку шоколаду і його любимі тістечка, але він відмовиться, коли вона й сама не питиме і не з'їсть теж тістечко!