Марі Д’Онуа - Чарівні казки

Галерею розділяли два просторих і розкішних покої, де оселилися юні королівни. У них були спільні вчителі, вони мали однакове виховання, чарівну Любу не вчили нічому такому, чого б не викладали і сестрі, однак Страхітлива приходила давати тій окремі уроки, які псували все добре, а Осяйна, зі свого боку, також з’являлася в покоях Любої, щоб своїми настановами зробити її гідною загального захоплення.

Королівни провели в цьому замку, далеко від двору, три роки. Одного разу вони почули дивний шум, а потім полилася найприємніша музика. Вони оглянули все навкруги, щоб знайти джерело чарівних звуків, і, нарешті, помітили три портрети, які зайняли на стінах галереї місця, ще мить перед тим порожні.

Два амури увінчували перший портрет квітами, один із них розглядав його з усією увагою, якої той був вартий, і, здавалося, забув через це випустити стрілу, що вже лежала на натягнутій тятиві лука. Другий тримав маленький сувій з такими віршами:

Проте і без них легко було впізнати прекрасну Любу, бо портрет відтворював усі її риси і ту чарівливу грацію, яка привертала до неї усі серця. Її округле лице було на диво біле, його освіжав найпрекрасніший на світі рум’янець. Вона мала прегарне біляве волосся і блакитні очі, котрі палали таким яскравим полум’ям, що всі, хто бачив королівну, вважали: Осяйна могла б і не наділяти Любу тим, чим та володіла від природи. Здавалося, сама Венера нагородила її своєю усмішкою.

Цей божественний портрет містився в одному кінці галереї, поряд, на другому портреті, була зображена Нелюба: теж білява, теж не позбавлена вроди, але портрет її, подібний до неї самої, нічим не приваблював. Знизу золотими літерами були викарбувані слова:

Ці два портрети цілком захопили увагу обох сестер і молодих придворних, та раптом Люба, залишивши іншим насолоду милуватися ними, глянула на третій портрет, що з’явився одночасно з її власним у протилежному кінці. На ньому був зображений юний королевич, здавалося, у тисячу разів прекрасніший за самого Амура. Його чорне волосся хвилясто спадало на плечі; очі світилися розумом, а увесь вигляд — чарівністю. Під портретом стояв напис: королевич Галантного острова.

Врода незнайомого принца, вразивши всіх присутніх, особливо зворушила прекрасну Любу; її молоде серце охопило незнане досі щемке почуття, і навіть Нелюба, глянувши на портрет прекрасного королевича, відчула пристрасть, яку ніхто й ніколи не відчував до неї самої. Ця подія нікого не здивувала, бо тут всі звикли до подібних чудес. Король і королева, приїхавши провідати дочок, замовили чимало копій їхніх портретів і розіслали до всіх сусідніх королівств. Щоразу, коли Люба залишалася сама, вона вирушала до портретної галереї, зваблена підсвідомим бажанням — бачити зображення королевича Галантного острова: воно полонило всю її увагу.

Нелюба, не маючи з сестрою нічого спільного, крім постійного прагнення милуватися портретом королевича, теж проводила в галереї майже весь свій час. Пристрасть, що народилася в її серці, так посилила ненависть Нелюбої до прекрасної королівни, що, не знаходячи способу якось зашкодити їй, вона невпинно просила Страхітливу помститися сестрі за її чарівність. Жорстока фея ніколи не пропускала нагоди вчинити зло. Отже, слідуючи своїй природній схильності і проханням Нелюбої, вона зустрілася з прекрасною королівною, коли та гуляла на березі річки біля підніжжя замку Портретів.

«Іди! — вигукнула Страхітлива, доторкнувшись до неї паличкою з чорного дерева. — Іди, біжи берегом цієї ріки до того дня, поки не зустрінеш людину, котра б ненавиділа тебе так люто, як я; до того часу ніде на землі ти не знайдеш спокою».

Почувши цей жахливий наказ, королівна залилася сльозами, та якими сльозами! У всьому світі лише серце Страхітливої могло лишитися байдужим, споглядаючи їх. Осяйна поспішила на допомогу прекрасній і нещасній Любій.

«Не сумуй, — сказала вона, — подорож, на яку прирекла тебе Страхітлива, закінчиться приємною подією, а до того дня ти зустрінеш на своєму шляху самі лише розваги».

Після цього напуття Люба вирушила в дорогу, шкодуючи лише за тим, що більше не побачить прекрасного портрета королевича Галантного острова, але не наважилась розповісти феї про цю прикрість. Отже, вона вирушила в путь і, здавалося, все навкруги відгукується на її привабливість. Лише Зефір панував у тих місцях, де йшла прекрасна королівна. Всюди зустрічала вона німф, готових слугувати їй з надзвичайною поштивістю; з її наближенням луки вкривалися квітами, а якщо сонце припікало надто сильно, затінок гаїв ставав густішим.