Марі Д’Онуа - Чарівні казки

Фея зустріла королеву надзвичайно пишно й ласкаво, перед її привітністю не могло встояти жодне серце.

Королева гостювала у феї три дні, яких було, звичайно, не досить, щоб вдосталь усім намилуватися і, передусім, вродою самої феї. На четвертий день Осяйна, підносячи королеві дарунки, сказала їй: «Прекрасна королево, я вельми засмучена, бо не можу виправити зло, яким погрожує вам Страхітлива, але в цьому винна доля: вона дозволяє нам робити добро тим, до кого ми прихильні, проте забороняє позбавляти їх нещасть, напророчених іншою феєю. Тому, щоб втішити вас у майбутніх незгодах, я обіцяю вам до кінця року дочку, таку прекрасну, що кожний, хто її побачить, буде одразу ж зачарований її красою. Я також подбаю про те, — додала вона, — щоб на світ з’явився гідний неї королевич».

Таке добре віщування дозволило королеві на деякий час забути про ненависть Страхітливої і про майбутні нещастя.

Осяйна не пояснювала королеві, чому Страхітлива стала її ворогом. Феї, якщо навіть не дуже ладять між собою, зберігають свої таємниці, бо їх розголошення могло б викликати у смертних презирство. Стверджують, що це єдині жінки на світі, у яких вистачає глузду не розпускати одна про одну пліток.

Після нескінченних подяк з боку королеви Осяйна наказала дванадцятьом німфам взяти подарунки і супроводжувати королеву до сільця; вона сама провела її до драбини з перлин, що з’явилася перед ними тільки-но відчинилося вікно. Зійшовши сходами вниз, королева і німфи побачили срібну карету, запряжену шестериком білих ланей; їх збруя була вкрита діамантами, а правив ними хлопчик, гожий, мов ясний день. Німфи їхали слідом за каретою на білих конях, краса яких могла посперечатися з блиском сонця. У цьому вишуканому екіпажі королева дісталася до сільця, де з величезною радістю була зустрінута своїм почтом; німфи попрощалися з королевою і подарували їй дванадцять чарівних коней, які ніколи не знали втоми, й сказали, що Осяйна просить передати їх королю від її імені.

Обдарована милостями феї, королева повернулася до своїх володінь. Король зустрічав її на самому кордоні й так зрадів поверненню дружини та приємним новинам, які вона повідомила йому, що наказав влаштувати гучне свято. Чутки про нього, дійшовши до Страхітливої, ще більше розпалили її ненависть і лють. Невдовзі після повернення королева завагітніла і не мала сумніву в тому, що у неї народиться та прекрасна королівна, якій судилося зачаровувати усі серця, бо Осяйна напророчила її народження до кінця року, а Страхітлива не вказала часу здійснення своєї помсти, хоча й не збиралася зволікати з нею.

Королева народила двох доньок, і ні хвилини не сумнівалася, яка з них була обіцяна Осяйною, — за своїм нетерпінням якнайшвидше поцілувати ту, яка з’явилася на світ першою. Щаслива мати впевнилася, що дівчинка гідна обіцянок феї: на всьому світі не було прекраснішої. Король і всі присутні поспішали помилуватися маленькою королівною і зовсім забули про другу, поки королева, зрозумівши із загальної байдужості, що здійснилося також і пророцтво Страхітливої, не повторила кілька разів наказ потурбуватися про молодшу доньку так само, як і про старшу.

Підкоряючись їй, жінки не могли подолати своєї відрази, і король з королевою не наважились засуджувати їх, бо відчували те ж саме.

Осяйна не забарилася з’явитися на хмарині й назвала прекрасну королівну Любою, бажаючи дати їй ім’я, відповідне до її майбутньої долі. Король вшанував Осяйну належним чином, а фея обіцяла завжди опікуватися Любою. Вона нічого не подарувала королівні, бо вже нагородила усім, чим могла. Щодо другої королівни, то марно король назвав її ім’ям однієї із своїх провінцій, якось непомітно всі призвичаїлися називати її Нелюбою, досить жорстоко протиставляючи сестрі.

Коли обом королівнам виповнилося по дванадцять років, Страхітлива захотіла віддалити їх від двору для того, казала вона, щоб пом’якшити ненависть і любов, які їх розділяли. Осяйна дозволила Страхітливій розпоряджатися, бо була певна: ніщо не зможе завадити прекрасній Любій царювати у королівстві батька і в усіх серцях. Ще при народженні фея наділила її такою чарівністю, що досить було одного лише погляду на прекрасну королівну, аби впевнитися в цьому. Король, намагаючись пом’якшити ненависть Страхітливої до його дому, вирішив підкоритися.

Отже, він відіслав обох дочок у супроводі молодого й шанобливого почту в чарівний замок, розташований на кордоні володінь; він називався замком Портретів. То було місце, гідне вченої феї, яка спорудила його чотири тисячі років тому: з прекрасними садами і алеями для прогулянок, дивовижною нескінченною галереєю портретів усіх королевичів і королівен своєї та сусідніх держав. Ледве їм виповнювалося п’ятнадцять років — портрети їхні були вже готові й написані з такою майстерністю, яка під силу тільки чарівниці. Це диво мало тривати до тих пір, поки до цього замку не приїде найпрекрасніша на світі королівна.