Марі Д’Онуа - Чарівні казки

Король був вражений таким ставленням, він не сподівався подібного прийому, а фея, розгорнувши одну зі своїх книг, провадила далі:

«О, тепер я бачу, чого ви хочете. Справді, у вас буде дочка від королівни, якій ви так несправедливо віддали перевагу переді мною, але не думайте, що завжди будете щасливі — настав час відплати. Вашу дочку всі будуть ненавидіти так само сильно, як колись я кохала вас».

Король робив усе, що міг, аби пом’якшити її гнів, та марно: ненависть посіла місце кохання, а лише воно могло пом’якшити жорстоке серце феї, бо вона зовсім не відала співчуття і доброзичливості. Страхітлива бундючно наказала королю йти геть з її палацу і, відкривши одну вольєру, дістала звідти папугу вогненного кольору.

«Ідіть за цим птахом, — наказала вона королю, — і пам’ятайте мою ласку, бо я не віддаю вас на розправу люті моїх левів і сторожі». Птах полетів, король пішов услід за ним і шляхом, набагато коротшим, ніж той, що він знав, дістався до своїх володінь.

Королева, помітивши, що король повернувся дуже засмученим, почала розпитувати його, і він розповів про жорстоке пророцтво феї, приховавши при цьому все те, що колись відбулося між ними, аби не накликати на прекрасну королеву нових нещасть.

Молода королева знала: жодна фея не може скасувати пророцтво подібної до себе, але здатна пом’якшити неминуче нещастя.

«Я поїду, — сказала королева, — до Осяйної, володарки Щасливої імперії. Особливу радість цій славетній феї дарує турбота про нещасних. Вона моя родичка і завжди ставилася до мене прихильно, напророчивши колись високий сан, до якого приведе мене кохання».

Король з радістю підтримав наміри дружини, покладаючи великі надії на цю мандрівку, і, оскільки екіпаж був уже готовий, королева одразу ж вирушила на пошуки Осяйної. Фею назвали цим ім’ям, бо мала блискучу красу, сяйво якої сліпило очі, а велич її душі в усьому відповідала прекрасній зовнішності.

Діставшись великого поля, королева виразно побачила башту, де мешкала Осяйна, але, щоб наблизитись до неї, треба було зробити не один гак. Башта з білого мармуру з кришталевими вікнами-аркадами не мала дверей; прекрасна річка, вода якої виблискувала сріблом, омивала її підніжжя, дев’ять разів обвиваючи, мов голубою стрічкою. Королева і її почет під’їхали до берега ріки в тому місці, де починався перший її вигин. Королева перейшла річку по мосту з білих маків, який, хоча й споруджений з квітів, завдяки чарам феї став таким міцним і надійним, ніби був зроблений з бронзи. Та все ж слід було остерігатися, бо він мав властивість присипляти на сім років тих, хто хотів його перейти проти волі феї. За мостом королева побачила шістьох пишно вбраних молодиків, що солодко спали на траві під листяним шатром. Це були закохані у фею королевичі, але вона й слухати не хотіла про кохання, тому і не дозволила їм наблизитися до свого палацу.

Перейшовши місток, королева опинилася на першій смузі суходолу, де містився чарівний лабіринт із жасмину й олеандра; там теж панував білий колір, бо він був найулюбленішим кольором феї. Досхочу намилувавшись прекрасними алеями і легко знаходячи повороти, які становили перепону лише для тих, кого чарівна Осяйна не хотіла пропустити до свого чудесного помешкання, королева знову перейшла річку по мосту з білих анемон. У цьому місці річка робила своє друге коло, і простір, який вона залишала вільним перед третім витком, був засаджений лісом вічноквітучих акацій. Його чарівні алеї були такими тінистими, що не пропускали сонячного проміння. Там ніжно туркотіли голуби, пір’ячко яких змагалося з білістю снігу; на гіллі дерев сиділи без ліку білі канарки, вони влаштували чудовий концерт, бо одним помахом палички Осяйна навчила їх найкращих на світі пісень.

На виході з цього прекрасного лісу починався міст із тубероз, він вів на прекрасні луки, де росли дерева, рясно вкриті такими чудовими плодами, що найменше з них присоромило б славетні сади Гесперид. Крім того, щовечора королева знаходила прегарні шатра і чудові страви в них, хоча ніхто не бачив спритних та вмілих служників, які їх подавали. Дізнавшись із книг про прибуття королеви, фея не могла дозволити, щоб та хоч на хвилину відчула втому від своєї подорожі.

Залишивши чудові луки, королева перейшла річку по мосту з білих гвоздик і опинилася в парку феї, що був такий же прекрасний, як і все інше. Фея іноді полювала там: у парку водилося безліч оленів, білих ланей та іншої дичини з білим хутром. Зграя білих хортів лежала на траві поряд із ланями, білими кроликами й іншими тваринами, яких вважають дикими, але в цих місцях все було інакше. Мистецтво феї приручило їх, і коли собаки гналися за яким-небудь звіром, щоб забавити Осяйну, вони, здавалося, розуміли, що це лише гра, бо робили все належне, крім того, що могло зашкодити. У цьому місці ріка робила свій п’ятий вигин біля помешкання феї.