Йоганн Гете - Фауст

Хор
Влад підіймаючи
Ручки тендітні,
Кудрями маючи
В грі самоцвітній,
Діл ледь торкаючи
Ніжкою зграбною,
Всюди зринаючи
Постаттю звабною, —
Причарувало нас
Любе дитя
І полонило враз
Наші чуття!

Евфоріон
Найшов я зграю
Прудких газелей
І з ними граю,
Радий-веселий:
Вже я мисливець,
Ви — дичина!

Хор
Біжи тихіше,
Щоб нас піймати,
Ми всі радніші
Тебе обняти…
У нас, красунчику,
Мета одна!

Евфоріон
Ні, пошугаєм
Полем і гаєм!
Я ж бо милую
Здобич легку,
Що взято силою,
Те до смаку!

Гелена і Фауст
Ну й шаленство, ну й свавілля!
Годі ждать од нього впину;
Стогне гай, луна поділля,
Мов роги гудуть гучливі…
Що за гамір! Що за гам!

Хор
(швидко пробігаючи поодинці)
Мимо нас усіх пробіг він,
Гордівливий і глузливий,
Найдикішу ось настиг він
І схопив на заздрість нам.

Евфоріон
(несучи молоде дівчатко)
Я маленьку гордівницю
Приголублю силоміццю,
Вперті губи поцілую,
Пружні груди помилую,
Силу сильного явлю,
Волю вільного вволю!

Дівча
Геть од мене! В цьому тілі
Теж є смілий, вільний дух;
Наші волі рівні в силі,
Ми не зносимо наруг.
Із зухвалого насильця
Насміюся я сама:
Обпалю тобі я крильця,
Загорівшись жартома.
(Займається, здіймаючись угору).
Линь за мною в синь безжурну,
Линь за мною в тінь похмурну,
Линь за тим, чого нема!

Евфоріон
(обтрушуючи рештки полум'я)
Тут гущина лісів,
Хмура тіснота скал;
Рве мене в шир морів
Рвійний юнацький пал.
Буйного вітру квиль,
Буряний рокіт хвиль
Манять мене завжди, —
Хочу туди!
(Стрибає все вище по скелях).

Гелена, Фауст і хор
Він дедалі пнеться ввись!
Ой дитино, бережись!

Евфоріон
Вище, вище підіймуся,
Ширше, ширше подивлюся.
Знаю вже, де це я:
Між островів сія
Пелопса любий край,
Хвиль і вітрів розмай.

Хор
Якщо ці гори й ліс
Тобі немилі —
Глянь, виноград поріс
Всюди по схилі,
Мов у земнім раю,
Віття плоди аж гнуть…
В лагіднім цім краю
Лагідним будь!

Евфоріон
Мрієте ви про мир?
Віриш у мрії — вір!
Бій — нині оклик мій,
Бій, переможний бій!

Хор
Хто прагне воєн
І зневажа спокій,
Той недостоїн
Щастя надій.

Евфоріон
Краю цього сини
Знають огонь війни;
В бій вони сміло йдуть,
Кров свою щиро ллють.
Дух їх не скориться
Зроду ярму;
Хто з гнітом бореться,
Слава тому!

Хор
Знявся вгору — подивіться,
А здається, не малий.
Весь іскриться, ніби криця,
У побідний рветься бій.

Евфоріон
Що там стіни, що там мури —
Сам собою кожен будь!
Кращий захист проти бурі —
Чоловіка мужня грудь.
Хочеш в вільній жить країні —
Зброю звір і в бою вир!
Кожна жінка — героїня,
Кожен хлопчик — богатир.

Хор
Слава поезії,
Вись до небес її!
Хай, мов ясна зоря,
Звідти вона сія!
І з далин луна
Всім нам чутна, гучна
Пісня твоя!

Евфоріон
Ні, вже не лагідна дитина,
Юнак озброєний гряде,
А з ним хоробрая дружина —
Все сильне, вільне, молоде.
Мерщій
Убій!
Той шлях до слави приведе.

Гелена і Фауст
На порозі існування,
Ледь узрівши світло дня,
Десь до горя, до страждання
Ти вже рвешся навмання…
Ти ж нам свій
Чи чужий?
Чи союз наш — маячня?

Евфоріон
Вам чути з моря грім прибою?
Вам чути з поля грізний клич?
То рать на рать іде стіною
На смертну брань, на люту січ.
В бій піти
Й полягти —
Це ж така звичайна річ.

Гелена, Фауст і хор
Бійся заміру страшного!
В бій іти і полягти!

Евфоріон
Ні, дивитись неспромога!
Мушу браттям помогти!

Гелена, Фауст і хор
Там небезпека, жах,
Певний загин!

Евфоріон
Хай! Крил могутній змах!
Вгору! У гін!
Далі! Вперед! Вперед!
В бою пожар!
(Кидається в повітря; одіння якусь хвилю несе його;
голова йому сяє; за ним лягла смуга світла).