Йоганн Гете - Фауст

Форкіада
Бо в тій війні і я, критянка вільная,
У бранку обернулась, у невільницю.

Гелена
Шафаркою тебе він враз поставив тут,
Звіряючи на тебе все майно своє.

Форкіада
А ти його покинула і в Трої десь
Кохання насолодами впивалася.

Гелена
Не говори про насолоди! Безліч бо
Мені упало злигоднів на голову!

Форкіада
Ще славлять, ніби двійником являлась ти —
Тебе і в Трої, і в Єгипті бачили.

Гелена
Облиш химерні вигадки та вимисли,
Бо хто я є, уже й сама не тямлю я.

Форкіада
А ще говорять, що до тебе з Гадесу
Ахілл літав любовним перелесником,
Бо й за життя без долі був закоханий.

Гелена
Як тінь із його тінню я єдналася, —
То був лиш сон, те і слова потверджують:
Тепер уже й сама я тінню нидію.
(Омліває, падає на руки півхору).

Хор
Змовкни, змовкни,
Зловіснице, злорічнице ти!
Із пащеки однозубої,
Із гирла жахного
Тільки лихе можна почуть.

Бо та злоба, що вдає з себе добрість,
Вовче нутро під овечим руном
Більше лякають мене, як трьох —
головий той Цербер.

Ми тривожно слухаєм:
Чом? Як? Відки те взялось —
Тая лютість,
Що в потворі таїться десь?
Замість утішних, привітних, лагідних
Слів, що навіяли б нам забуття,
Ти із минулого згадуєш
Більше про нещастя,
Блиск теперішнього тим
Ти отьмарюєш разом
І в майбутнім
Світло надії криєш ясне.
Змовкни, змовкни!
Щоб душа із цариці
Геть не вилинула,
Щоб осталась надовго
В найпрекраснішім тілі,
Що понад нього в світі нема.

Форкіада
Із-за хмари, із-за тучі вийди, сонце золоте!
І сповите ти ясніло, а тепер — гори, палай!
Глянь ласкаво, як навколо розцвітає любо світ!
Хоч і звуть мене бридкою, я прекрасне визнаю.

Гелена
Хилитаючись виходжу я зі млосної імли;
І радніша б відпочити, бо вже втома всю змага,
Та годиться нам, царицям, як і людям взагалі,
Бадьоритись, не коритись несподіваній біді.

Форкіада
Нині встала перед нами ти у величі краси;
В тебе в зорі — повеління; що велиш нам? Говори!

Гелена
Що ви згаяли у сварці, надолужте нині враз!
Все зготуйте для офіри, як загадано царем!

Форкіада
Все готове вже в хоромі: триніг, чаші, гострий ніж,
Чим кропити, чим кадити — тільки жертву укажи.

Гелена
Не назвав і цар офіри.

Форкіада
Не назвав? О горе нам!

Гелена
Що за горе прочуваєш?

Форкіада
О царице! Жертва — ти!

Гелена
Я?

Форкіада
І решта.

Хор
Горе й лихо!

Форкіада
Ти поляжеш під ножем.

Гелена
Це жахливо! Чуло серце!

Форкіада
Неминучий той кінець.

Хор
Ах! А ми? Що з нами буде?

Форкіада
їй судилась гідна смерть,
Вам же всім упала доля — у піддашші на трямку,
Мов дроздам у западеньці, теліпатися рядком.

Привиддя! Так усі й поціпли злякано,
Тремтять за те життя, що вже немає в них…
Отак і люди — ті ж нікчемні привиди,
Не люблять з сонця світом розлучатися,
Та від кінця — ні випросу, ні визволу,
І всі те знають, хоч бодай не знать його!
Так, ви пропащі! Нум, пора заходитись!
(Плеще в долоні).

Сюди, до мене, карлики кружалисті!
Підкочуйтесь! Тут досхочу нашкодите.
Ось місце вівтарю золоторогому;
На срібний пруг кладіть ножа блискучого,
Глеки поналивайте вщерть водою ви,
Щоб плями крові чорної було чим змить;
Долівку застеліть розкішним килимом,
Щоб жертві стать по-царському навколішки,
Нехай тоді її, обезголовлену,
Почесно, як годиться, поховаємо.

Панталіда
Стоїть цариця осторонь, задумавшись,
Дівчата в'януть, мов трава підкошена…
Між них найстарша я, і мій обов'язок —
З тобою, щонайстарша, перемовитись.
Досвідчена ти, мудра й мов зичлива нам,
Хоч та безмізка челядь і сварилася.
Скажи, як можна лихові зарадити?