Йоганн Гете - Фауст

Гелена
Хто лає слуг у паниній присутності —
Привласнює собі права господарки,
Бо їй одній хвалить годиться хвальнеє,
І їй одній карати за переступи.
А я своєю челяддю вдоволена;
Вони мені служили щиро й віддано,
І в Трої ще — і в цілій, і в зруйнованій, —
І в злигоднях непевних мореплавання,
Де часто й густо всяк за себе дбає лиш.
І тут од них добра я сподіваюся;
Не в тім річ, хто слуга, а в тім, як служить він.
Тож замовчи і більше не визвірюйся;
Коли ти досі лад вела у палаці
Замість хазяйки — честь за те й хвала тобі;
Тепер прийшла хазяйка — уступися їй,
Бо замість дяки кари ще здобудешся!

Форкіада
Так, має право челяді погрожувать
Царська жона, ясна домодержавиця,
Що довгі роки мудро в домі правила.
Тепер, коли сюди ти, знову визнана,
Вступаєш господинею й царицею, —
Прийми до рук давно забуті поводи,
Всьому добру і всім нам будь володарка.
Але благаю, захисти стару мене
Від ледащиць, що, мов гуски, ґелґочучи,
Круг тебе в'ються, гарная лебедонько!

Панталіда
Яка гидка проти краси бридота ця!

Форкіада
Який дурний цей нетям проти розуму!
Далі хоретиди виходять із хору, відмовляючи поодинці.

Перша хоретида
Напевне, ти Ереба й ночі виплодок.

Форкіада
Ти Скіллі ніби-то сестра питимая.

Друга хоретида
Увесь твій рід — потвори та страховища.

Форкіада
Іди до Орку! Там уся рідня твоя!

Третя хоретида
Та й ті, що там живуть, молодші всі, як ти.

Форкіада
Іди підсуньсь до древнього Тірезія!

Четверта хоретида
Тобі за внучку мамка Оріонова.

Форкіада
Тебе кормили Гарпії з помийниці.

П'ята хоретида
А ти вже, худорба, чим ти годуєшся?

Форкіада
Та вже ж не кров'ю, що до неї ласа ти!

Шоста хоретида
Сама трупиця, трупами ти ласуєш.

Форкіада
У тебе й зуби в пельці мов вампірячі.

Панталіда
Скажу я, хто ти, щоб тобі заціпило!

Форкіада
Скажи, хто ти, і загадка розгадана.

Гелена
Не з гнівом, а із сумом я втишаю вас —
Забороняю навісні пересвари!
Володарю немає шкідливішого
Над розбрат і незлагоду між челяддю:
Тоді його накази не вертаються
Луною виконання незабарного, —
Буяють скрізь свавільники розгукані,
І він даремно лає їх, розгублений.
Та це не все ще: сварами та чварами
Ви лиховісних викликали привидів;
Вони мене обстали, ніби в Орку я,
А не до краю рідного вернулася.
Чи це мара, чи спогади минулого?
Чи я була, чи є, чи буду жахом тим,
Руїнницею міст, маною, маревом?
Тремтять дівчата, а тобі все байдуже,
Промов, стара, слова свої розважливі!

Форкіада
Хто довгих літ всіляке щастя згадує,
За сон тому богів найвищі милості.
Ти ж, долею прещасною впосажена,
В житті стрічала лиш коханців пристрасних,
Готових на які завгодно подвиги.
Тезей тебе запраг, тебе, дитину ще,
Сам гарний, дужий, рівня Геркулесові.

Гелена
Узяв мене, десятилітню сарноньку. [94] Узяв мене, десятилітню сарноньку… — наступний стрімкий діалог, де кожний з двох учасників намагається переконати іншого у своїй правоті, назвався у греків «агон» («змагання»). Ми дізнаємося, що Гелена завжди ставала жертвою своєї краси і ніколи не знала справжнього щастя. Гете і тут відступає від Вінкельманового розуміння міфу.
Сховав мене в Афідні-місті, в Аттиці.

Форкіада
Коли ж тебе звільнили Кастор з Поллуксом,
Геройства цвіт найкращий за тобою вивсь.

Гелена
Та підійшов під ласку перш, признаюся,
Патрокл одважний, побратим Ахіллові.

Форкіада
Тебе ж оддав твій батько Менелаєві,
Що був і морехід, і домолюб разом.

Гелена
Віддав йому дочку, а з нею й царство все,
І Герміона в шлюбі тім родилася.

Форкіада
А як пішов він в бій за крітську спадщину,
Прекрасний гість явивсь тобі, самітниці.

Гелена
Нащо ти згадуєш напіввдівство моє
І лихо, що мені потому скоїлось?