Йоганн Гете - Фауст

Мефістофель
Ти дій завжди на власну руч.
Бо де заводиться привиддя,
Там для філософа угіддя.
Він їх натворить ще з десяток,
Щоб показать ума достаток…
Лиш блудячи до правди знайдеш ключ.
Родиться хоч — родись на власну руч.

Гомункул
Чом не чинить, як радять мудрі люди?

Мефістофель
Ну що ж, лети! Побачимо, що буде.
(Розходяться різно).

Анаксагор
(до Фалеса)
То на своєму ти стоїш несхибно;
Яких тобі ще доказів потрібно?

Фалес [82] Анаксагор — грецький філософ (500–428 pp. до н. е.), стверджував, що сонце є розпеченою кам'яною брилою; Фалес — грецький філософ (640–546 до н. е.), вчив, що найбільше значення для утворення рельєфу Землі мала вода. За часів Гете Анаксагора відносили до так зв. «вулканістів», що обстоювали думку про вулканічне походження земного рельєфу, а Фалеса — до «нептуністів», які підкреслювали роль поступових перетворень на Землі.
Покірна хвиля волі вітерка,
А від скали крутої утіка.

Анаксагор
Вогнем земним гора ця спорядилась.

Фалес
Первінь життя в волозі зародилась.

Гомункул
(між ними)
Ведіть мене, уми ясні,
Кортить родитися й мені.

Анаксагор
Скажи, Фалесе, бачив ти коли,
Щоб води в ніч таку скалу звели?

Фалес
Живу природу ув одвічнім русі
Ні день, ні ніч не замикає в прузі,
Все певним ладом створює вона,
Насилля і в великому не зна.

Анаксагор
А тут не так! Плутона пал огненний
І дух Еола, в вибухах шалений,
Землі старої розпороли кору
Й на рівняві піднесли миттю гору.

Фалес
А що нам далі, зрештою, провадить?
Гора — горою, що кому не вадить.
Це спір такий — аби прогаять час
Та нудить тих, хто вислухає нас.

Анаксагор
Вже на горі кишать тубільці —
Там мірмідонці в кожній щілці,
Дактилі, карлики, мурашки —
Все запопадливі комашки.
(До Гомункула).
Ти до великого не рвавсь,
За склом одлюдником ховавсь.
Коли кохаєшся у владі,
Будь за царя отій громаді.

Гомункул
А як Фалес?

Фалес
Я б не хапавсь;
З малими змалієш навіки,
З великими й малий — великий.
Поглянь! Он хмара журавлів;
На той народ впаде їх гнів —
То й на царя були б у злобі.
Ось, пазуристі, гостродзьобі,
Вони обпали дробину,
Несучи згубу всім жахну.
Того пігмеї й заробили,
Як мирних селезнів побили,
Бо з душогубства вироста
Жорстока, невблаганна мста.
За кров пролиту вірні друзі
Катам одплатять по заслузі;
Не допоможуть їм щити,
Не захистять списи і стріли;
Мурашки трупом гору вкрили,
Дактилі врозтіч — хто куди.

Анаксагор
(по паузі, урочисто)
Донині я уславлював Гадес, [83] Донині я уславлював Гадес… — Гадес — підземне царство Аїда (Плутона).
Тепер звернусь угору, до небес…
Ти благісна, ти добрісна,
Трийменна і триобразна,
Діано, Луно, Прозерпіно! —
Врятуй народ мій від загину!
Ти мрійно сяюча і сяйно мріюча,
Надійно знаюча і тайно діюча,
Безодню таємниць ти нам одкрий,
Явись без чар у моці віковій.
(Пауза).
То заклик допоміг?!
Мої слова
Вона вчува —
Природи зрушується біг.
Все ближче й ближче лине он —
Богині круглий сяйний трон,
Кривавим відблиском багриться,
Росте безмірно — страх дивиться!
Спинись, кружало вогнезоре,
Ти знищиш нас, і землю, й море!
То правда, що чаклунський спів
Зухвалих фессалійських дів
Униз звертав твою дорогу
Ділам злочинним на помогу?
От світле коло потьмарилось,
Враз трісло, блисло, заіскрилось…
Який там гул, яке шипіння,
І гримотіння, й вітровіння!
Перед богинею впаду —
Даруйте! Я призвав біду.
(Падає ниць).

Фалес
Що чулося, що бачилось йому?
Що сталося, ніяк я не дійму.
Я все сприймав не так, як він, інакше.
Це ніч якась химерлива, однак же
Наш місяць так, як за старих часів,
Висить спокійно, де й висів.

Гомункул
Поглянь на карликів жилля —
Раніш там не було шпиля.
Я чув — гора аж застогнала,
То скеля з місяця упала
І причавила всіх як стій,
Байдуже їй, чужий чи свій.
А все ж велика творча сила,
Що, низом діючи й верхом,
За ніч одну звести зуміла
Гори скелястої огром.