Йоганн Гете - Фауст

Сфінкси
Глянь на гору цю велику —
Скажеш, тут стоїть одвіку,
Але ми — наочні свідки,
Як вона постала й звідки.
Ще скаляться скрізь скали на горі,
А вже рости взялися чагарі,
Та сфінкс на те байдужливо погляне,
З святого місця зроду він не встане.

Грифи
Злота стяжки, злота кришки
Крізь щілини аж жахтять.
Ви, мурашки-чіпконіжки,
Скарб той мусите дістать.

Хор мурашок
Аби де велети
Воздвигли гору,
Ви її встелете,
Мурашки, скоро…
В кожній тут щілочці
Скарбу багато,
В кожній тут жилочці
Набгом набгато.
Пильно обнишпормо
В кожнім куточку,
Золота вишпурмо
Всяк по шматочку.
Щоб не партолити,
Працюймо дружно:
Берімо золото,
Землі не рушмо!

Грифи
Аби хто золото знайшов, —
Під наші пазури на схов!
Із-під таких кріпких замків
Іще не крадено скарбів.

Пігмеї
Ось і ми тут опинились,
Як — незчулися й сами;
Не питай, відкіль прибились,
Раз уже на місці ми!
Для веселої оселі
Кожен шмат землі згодивсь,
Показалась щілка в скелі —
Гульк! — і карлик уродивсь.
Карлик з карлицею в парі
Дбало в'ють собі кубло
І живуть, не знавши свари…
Чи і в раї так було!
Кращого й шукати годі,
Вже не підем відціля.
І на заході, й на сході
Щедра мати всім земля.

Дактилі
Усе пішло від неї,
Як вивела пігмеї,
Вона й найменших сплодить
І рівню їм находить.

Старші над пігмеями
В зручному місці
Станом ставаймо
І без користі
Часу не гаймо:
Поки спокійно,
Кузню збудуймо,
Будуть же війни, —
Зброї накуймо!

Рийтесь, мурашки,
Щирі комашки,
Щоб нам дістали
Різні метали!
А ви, дактилі,
Малі та смілі,
В купу складайте
Дрова і гілля,
Жар розгнітайте,
Паліть вугілля!

Генералісимус
Стріли і луки
Швидко у руки!
Плавають озером
Селезні козирем,
Дзьоб підіймають,
Часом помають
Гордо крилом…
Всіх їх побийте,
В пера повийте
Кожен шолом!

Мурашки й дактилі
Гноблять нас хижо,
Мучать тирани,
Наше залізо —
Нам же кайдани.
Ждемо ми спасу
Слушного часу.

Івікові журавлі [80] Пігмеї — карлики, що ворогували з журавлями; у Гете вони схожі на німецьких гномів, що добували метали; дактилі — демони з Фрігії, не більше пальця заввишки, що були вправними ковалями; Івікові журавлі — за міфом, виявилися свідками вбивства грецького поета Івіка (VI ст. до н. е.) і видали убивць своїм курликанням. На цю тему Ф. Шіллер написав баладу «Івікові журавлі» (1797).
Крики, зойки передсмертні —
Вороги немилосердні!
Лопіт крил, страшна яса
Устає під небеса.
Вже тих селезнів побили,
Що аж хвилі зчервоніли;
Ті потворні коротишки,
Товстопузі кривоніжки,
Хижаки, до крові ласі,
Рвуть їх пір'я на окраси.
Гей до нас, пернаті друзі!
В непохитному союзі
Захищаймо спільну справу,
Відомщаймо всіх по праву.
Хай скарає лютий гнів
Наших ницих ворогів!
(Курличучи, розлітаються різно).

Мефістофель
(на рівняві)
На півночі навик я до відьом,
А тут між духів чуюсь чужаком.
Нема як Блоксберг [81] Блоксберг — або Брокен, гора на Гарці, де відбувалася німецька Вальпуржина ніч (див. І частину). — ніби рідний дім,
Ти знаєш всіх, і сам відомий всім.
Там Ільза вік на камені сидить,
І Генріх на своїм шпилі не спить;
Хоч дмуть на Еленд пельки Хропунів,
Там все стоїть десятками віків.
А тут ідеш, і хтозна-звідкіля
Беруться складки, брижиться земля.
По рівному я йшов, і, мов на зло,
У мене ззаду гору піднесло;
Воно не скільки там і висоти,
А сфінксів тих я можу й не знайти…
Долиною палають скрізь огні,
Навкруг снуються привиди чудні.
Ось гроно краль примхливо-чарівне
Гука й тіка — приваблює мене.
Гайда до них! У кого сильна хіть,
Той повсякчас до насолод спішить.

Ламії
(приваблюючи Мефістофеля)
Біжімо далі
В веселім шалі!
На хвилю станьмо,
Назад погляньмо…
Це ж насолода:
Той гріховода,
Старий, плюгавий
Та ще й кульгавий,
Летить за нами
Немов без тями.
Не раз спіткнеться,
Впаде не раз,
А все женеться —
Кортить до нас.

Мефістофель
(пристає)
Бодай вам грець! З Адама плем'я кляте
Привчилося чоловіків звабляти!
На старощах ізнов ума рішивсь…
Чи мало ж я іще у дурні шивсь?
І знаєш же, що шваль то непутяща,
Шнуровані, фарбовані ледаща,
Аби схопив котору навмання, —
Посиплеться зусюди порохня…
Назнався вже, набачився задосить,
А свиснуть, стерви, — враз до танцю зносить.