Йоганн Гете - Фауст

Сирени
Малі ви на тілі,
Великі на силі,
Надія корабельникам,
Рятунок потопельникам.

Нереїди і тритони
Із нами вже кабіри;
Святкуймо свято в мирі!
Од сили їх святої
Нептун засне в спокої.

Сирени
Ми проти них малі.
Як тонуть кораблі,
їх сила, всім на подив,
Рятує мореходів.

Нереїди і тритони
Ми трьох взяли; четвертий
Не хтів іти, упертий,
Сказавши, що один
За всіх їх дума він.

Сирени
Глузує бог із бога —
Нічого їм від того,
А ми шануймо всіх,
Щоб не страждать від них.

Нереїди і тритони
їх, власне, цілих сім.

Сирени
А де ж їм бути всім?

Нереїди і тритони
Цього не можем сказати,
Хіба на Олімпі спитати;
І думаєм чогось ми,
Що є вже там і восьмий.
Ті припливуть пізніше,
Розвинувшись повніше.
Вічно пориваються
В далечінь славути,
Неосяжне осягнути
Ревно сподіваються.

Сирени
Молитись нам
Усім богам,
Чи тут, чи там
Стоїть їх храм.

Нереїди і тритони [85] Нереїди — напівжінки-напівриби, дочки морського бога Нерея, що знає майбутнє, на відміну від Гомункула, якому дано знати тільки минуле; тритони — міфічні морські істоти з людським торсом і дельфінячим хвостом; ці улюблені в живопису XVII–XVIII ст. міфічні образи надавали зображуваній сцені святкового пожвавлення і урочистого настрою;
Перед нам тут вести дано,
Хто б нашу славу змірив?

Сирени
Ви більші, ніж герої
Історії старої;
Вони дістали лиш одно,
Якесь там золоте руно,
А ви — кабірів. [86] кабіри — фінікійські боги-покровителі мореплавців.

Загальний хор
(підхоплює)
Вони лиш золоте руно,
А ми (ви) кабірів!

Гомункул
Немов горшки, потвори ці,
Поглянеш — глина гола,
А розбивають мудреці
Об них твердії чола.

Фалес
Усякий з них того й бажа:
В монеті ціниться іржа.

Протей [87] Протей — морський дід, міг обертатися в безліч постатей; в «Одіссеї» Телемах розпитує його про свого батька.
(незримо)
І я, старий, скажу радніше,
Що чим чудніше, тим гідніше.

Фалес
Де ти, Протею?

Протей
(як черевомовець, то ніби здалеку, то зблизька)
Тут! і тут!

Фалес
Оддавна був ти баламут!
Та я ж тобі старий товариш,
Мене так просто не обмариш.

Протей
(ніби здалеку)
Прощай!

Фалес
(нишком до Гомункула)
Він близько десь. Світи, світи-бо!
Цікавий він, немов та риба;
Огонь його сюди принадить,
Хоч так, хоч так себе він зрадить.

Гомункул
Заллю я світлом радо все дотла,
Але гляди, щоб не розбити скла.

Протей
(приймає вигляд здоровенної черепахи)
Що це воно так гарно блись та блись?

Фалес
(застує Гомункула)
Як хочеш бачить — ближче підступись
Та обернись гарнесенько в людину,
Ти ж можеш це вчинити в мить єдину;
Бо те, що ми від поглядів ховаєм,
Покажемо, кому самі бажаєм.

Протей
(приймає людську подобу)
Та ти й хитрець, а не лише мудрець.

Фалес
А ти на перетворення митець.
(Відслоняє Гомункула).

Протей
(здивовано)
Світячий карлик! От мені дивниця!

Фалес
Він просить ради, як би дородиться.
Мені він по секрету оповів,
Що створений поки що лиш напів.
У нього є вже якості духовні,
Але тілесні — надто аж умовні.
Його лиш скло од згуби береже,
Утілитись пора б йому уже.

Протей
Це ніби непорочне зачаття:
Не народившись, маєш ти життя!

Фалес
(стиха)
Іще одна є вада в цім дитяті:
Ніякої воно не має статі.

Протей
Та це якраз йому на щастя,
Стать по бажанню нині дасться.
Чого тут довго мудрувать —
Ти мусиш з моря починать!
Там зачинається дрібнота,
Що ще дрібніших знай глита;
Росте, росте — і вироста
Все досконаліша істота.

Гомункул
В повітрі чуть живлющий запах брості,
Я плаваю в якійсь приємній млості.