Йоганн Гете - Фауст

Марта
А ти сюди приходь частіш
Вбиратись нишком в ці оздоби.
Хоч перед дзеркалом щаслива посидиш,
Мені до любої вподоби.
А там, при нагоді, в святковий день якраз
Щось зможеш одягти і людям напоказ —
Каблучку, ланцюжок чи перлів там разок,
А матері якихсь накажемо казок.

Маргарита
Від кого ж ці обидві скриньки?
Якісь непевні базаринки!

Ох, чи не мати? Куди ж це діть?

Марта
(визирає)
Ні, пан чужий якийсь. Ввійдіть!

Мефістофель
(увіходить)
Даруйте, пані, що так заходжу
І, може, пані у чімсь тривожу.
(З пошаною відступає перед Маргаритою).
Я Марту Швертляйн хтів спитати.

Марта
Це я. Що має пан казати?

Мефістофель
(тихо до неї)
Прошу пробачення; у вашмості
Сидять такі вельможні гості,
То, може, я собі піду,
А по обіді знов зайду.

Марта
(вголос)
От тобі, дочко, й даровизна:
Пан за шляхтянку тебе визнав.

Маргарита
Ні, я собі з простих міщан,
До мене дуже добрий пан;
Усе це вбрання — не моє.

Мефістофель
Ні, крім вбрання, іще щось є;
І погляд ваш, і ввесь ваш склад!
То можу лишитись? Дуже рад.

Марта
То що ж приніс нам любий гість?

Мефістофель
Гай, гай! Не дуже веселу вість!
Не тим би я хотів послужити:
Ваш чоловік наказав довго жити.

Марта
Помер? Мій голуб? Бідна я!
Мій муж помер! Ой смерть моя!

Маргарита
Ох, тітонько, не плачте, ну…

Мефістофель
Слухайте ж повість цю сумну!

Маргарита
Краще зовсім ні з ким не кохатись,
Ніж після смерті до смерті вбиватись.

Мефістофель
В радощах горе, і радощі в горі.

Марта
То як же вмер він, розкажіть!

Мефістофель
Він при Антонівськім соборі
У місті Падуї лежить,
Край велеліпної святині
Спить вічним сном у домовині.

Марта
А що ж мені він передав?

Мефістофель
Та побажання все побожні:
Він триста панахид одправить наказав;
Кишені ж геть були порожні.

Марта
Як? Ні гостинця? Ні шага?
Таж кожен столярчук щось в торбі зберіга,
Щось для домівки відкладає,
Хоч сам старцює, голодає.

Мефістофель
Мадам, я спочуваю вам;
Та марнотратником не був ваш муж ніколи.
В своїх гріхах він каявся вже й сам,
Нещасної украй зазнавши долі.

Маргарита
І випаде ж такий талан гіркий!
Молитимусь і я за його упокій!

Мефістофель
Таку дитину чемну й любу
Хоч зараз повести до шлюбу.

Маргарита
Ох, ні! Це буде не тепер.

Мефістофель
Коли не муж, то кавалер
Без краю буде раювати —
Таку красуню милувати.

Маргарита
Такого не ведеться в нас.

Мефістофель
Але трапляється не раз.

Марта
Доказуйте ж!

Мефістофель
Так я йому догледів смерті
Не те щоб на гною — на мерві перетертій.
Та, як християнин, він, каючись, помер.
«Як я клену, — сказав, — себе тепер,
Що так подавсь знеобачки в дорогу,
Худобу кинувши і жіночку-небогу!
Мені та згадка — гострий ніж.
Коли б мені простила жінка мила…»

Марта
Ой чоловіченьку! Я вже тобі простила!

Мефістофель
«Та свідок Бог! Вона жила грішніші»

Марта
Та бреше ж він! У смертний час брехати?

Мефістофель
Так, це було й по ньому знати,
Що то була вже маячня.
«Недбальство, — мовив він, — моя найменша хиба;
Надбав їй перш дітей, потому дбав їй хліба,
Та не було такого дня,
Щоб шмат насущника я з нею з'їв у мирі».

Марта
Оце і дяка вся моїй любові щирій,
Моїм турботам і трудам?!

Мефістофель
Та ні, він був такий удячний вам.
«Коли од Мальти, — каже, — я одплив,
Молився ревно я за жінку й діток;
І небеса послали нам пожиток —
У турка наш фрегат галеру захопив,
Ладовану султанськими скарбами.
Одвага високо в ціні —
Як паювали луп між нами, вояками, [40] …Як паювали луп між нами, вояками… — Луп — військова здобич (примітка М. Лукаша).
Припала дещиця й мені».