Йоганн Гете - Фауст

Мефістофель
Та тут у звичці діло все.
І немовля спочатку теж
Не дуже радо груди ссе,
А опісля — не одірвеш.
Отак і вам — науки груди
Щодня смачніше ссати буде.

Учень
Радніший я до тих грудей допасти,
Але ж навчіть, як шлях до них прокласти?

Мефістофель
Та ви скажіть мені вперед,
Який ви обрали факультет?

Учень
Я хочу справді вченим стати,
Усе знання умом обняти,
Пізнать життя землі і неба
І всіх речей збагнути суть.

Мефістофель
Ви стали враз на вірну путь;
Лиш розважатися не треба.

Учень
Візьмусь я щиро працювати,
Але хотілося б мені
Хоч трохи часом погуляти
У гарні святкові літні дні.

Мефістофель
Цінуйте час — він не стоїть на місці,
Зумійте з нього взять якмога більш користі,
А щоб як слід згострити ум,
Вступіть в Collegium logicum.
Там дух ваш добре намуштрують,
В іспанські чоботи озують,
Щоб він тягнувсь за кроком крок
Обачно по шляху думок,
А не збивавсь на манівці,
Як блудний вогник по луці.
Там вас навчатимуть щодня:
Не дій ніколи навмання,
Не так-то просто їсти й пить —
Все слід під «раз, два, три» робить.
Думки у нас фабрикують так,
Як складну тканину тче верстак:
Раз ступив — тисячі ниток,
Раз прибив — непомітно ллються,
Човники сюди-туди снуються,
В основу вплітаючи уток.
А тут філософ вже підходить
І що, йчого і як доводить:
Як перше так і друге так, —
То третє і четверте так;
Як першого й другого немає,
То третє й четверте відпадає.
І славлять повсюди його учні,
Та щось із них ткачі незручні.
А стане мудрець живе щось вивчати —
Заходиться з нього дух виганяти,
І от — всі частки в руках трима,
Та що по тих частках — зв'язку ж нема!
«Encheiresis naturae» це в хімії звуть,
Ті мудрощі темні самі себе б'ють.

Учень
Мені не все тут зрозуміло.

Мефістофель
Та далі краще піде діло,
Навчіться лиш редукувати
І вірно класифікувати.

Учень
Од цих речей я очманів:
У голові — мов сто млинів.

Мефістофель
А потім, щоб дійти мети,
Слід метафізику пройти.
Збагніть, зглибіть усе те в ній,
Чого не втямить глузд людський,
А як не все і збагнете —
Слова ж препишні є на те!
Та ви в цей перший рік занять
Повинні пильно працювать:
Щодня п'ять лекцій буде в вас;
З дзвінком завжди заходьте зразу в клас
Заздалегідь завчіть урок
З своїх книжок — рядок в рядок,
Побачите, що вчитель вчить
Достотно так, як там стоїть,
І все пишіть у зошит свій,
Мов то диктує Дух Святий.

Учень
Я розумію це чудово:
Не спи, у класі сидячи,
Усе записуй слово в слово,
Іди додому та й учи.

Мефістофель
То вибирайте ж факультет!

Учень
У правознавстві щось принади я не бачу.

Мефістофель
За це я вас не винувачу:
Наука права — то не мед.
Закон, права, правопорядок —
Все те прийшло до нас у спадок,
Передавалось, як лишай,
Із роду в рід, із краю в край.
Страждай, тому що ти нащадок:
Ум — безумом і злом добро стає,
А що у нас природне право є,
Про те нема ніде і згадок.

Учень
Тому, що досі думав сам,
У вас підтвердження знайшов я.
Чи не піти ж на богослов'я?

Мефістофель
Я б не хотів зле радить вам.
В науці тій обачним треба бути,
Щоб на слизьку дорогу не ступить.
Розлито стільки в ній таємної отрути,
Що трудно нам її од ліків одрізнить.
Найкраще й тут — одного лиш держіться
І на слова учителя кляніться,
Тоді вам прикростей не знать.
І взагалі, держіться слова,
І в храм пізнання путь готова.

Учень
Але ж до слів потрібно і понять!

Мефістофель
Авжеж, це так, міркуючи сумлінно;
Та де понять не стане, неодмінно
Словами слід їх підмінять.
Словами спорять на всі теми,
Словами творять всі системи,
Словам тим віри всі діймають,
Із слова букв не викидають.

Учень
Пробачте, я вам відбираю час,
Розпитуючи без упину,
Та хтів би я почуть од вас
Ще кілька слів про медицину.
Три роки швидко промайнуть,
А ще ж яка далека путь!
Та вже як хто покаже пальцем,
То ніби охітніше йти.

Мефістофель
(до себе)
Ну, мабуть, годі сухоти,
Явлюся знов, як чорт — зухвальцем.
(Вголос)
Дух медицини легко зрозуміть.
Великий і малий світ вивчити прийдеться,
А там — нехай усе ведеться,
Як Бог велить!
Тут нічого в премудрощах витать —
Не перевчиш усього і за вік;
Хто нагоду зумів піймать,
То тільки й чоловік.
А ви збудовані як треба,
Та й смілість би у вас найшлась, —
І як повірите ви в себе,
То й інші теж повірять в вас.
Займіться, раджу вам, жінками:
В них охи й ахи цілий вік;
Тих самих лік
Всі потребують хворі дами;
Не надто грубо лиш зайдіть —
І всі до вас попали в сіть.
На титул ваш усі повірить ладні,
Що рівних вам у вмілості нема,
І мацайте собі усі красоти знадні,
Що інший жде роками задарма.
Щупніть їй пульсик, як годиться,
Метніть їй зір при тім палкий,
Візьміть за стан її стрункий —
Чи не тісна, мов, шнуровиця?