В своїй суспільно-історичній основі цей короткочасний, але інтенсивний рух був вираженням протесту молодої бюргерської інтелігенції проти феодально-кріпосницьких порядків, проти деспотизму князів і дріб'язкової бюрократичної опіки, проти застою і убозтва тогочасного німецького життя. Учасники руху, «буряні генії», або штюрмери (від німецького слова Sturm — буря), були палкими й патетичними бунтарями, проте їхнє бунтарство легко набувало надто універсального характеру, в якому губилася його соціальна конкретність і визначеність. Послідовники Руссо й Гердера, отже, певними своїми витоками зв'язані з сентименталізмом, вони зневажали феодально-бюргерське суспільство з його обтяжливими умовностями й поневоленням особистості і протиставляли йому стихійну природу, втіленням якої в їхніх очах був також «геній». Титан-богоборець Прометей чи вчений і маг Фауст, одержимий жадобою все пізнати й відчути, якнайкраще відповідали їхній концепції людини. Але культ природи й почуття, властивий «буряним геніям», знаходив вираження не тільки в героях-титанах, він знав і інші, інтимно-ліричні форми прояву, що побачимо далі в гетівському «Вертері». Притаманний їм був також індивідуалізм, пов'язаний з розкладом феодально-корпоративного ладу й формуванням буржуазної людини.
В плані естетико-літературному штюрмерство було одним з найповніших і найхарактерніших проявів преромантизму (перед-романтизму), який набув великого поширення в європейських літературах другої половини XVIII ст. Можна з певністю сказати, що саме в ньому — серед преромантичних течій того часу — найінтенсивніше відбувалася перебудова принципів і структур художньої творчості на романтичний лад. Саме в ньому найвиразніше проявилися такі важливі складники преромантизму, як «органічна теорія» художньої творчості, наголошення стихійно-емоційної природи та джерел поезії, розуміння поета як «природного генія», а не продукта культури, інтерес до фольклору і т. д… Те ж саме слід сказати й про превалюючий тип штюрмерського героя: це «природна людина» й водночас титанічна особистість, повна стихійно-творчих сил природи, пов'язана з загадково-ірраціональними глибинами буття і чужа «упорядкованому» суспільству, де панує поверхова розсудливість і дріб'язковий егоїзм. І не випадково штюрмерство безпосередньо ввійшло у європейський романтизм і чинило значний вплив на його розвиток. Так, у Франції, Італії, у слов'янських країнах, зокрема на Україні, штюрмерські твори Гете й Шіллера в першій половині XIX ст. сприймалися як високі зразки романтичної літератури й відповідно впливали на багатьох письменників-романтиків.
У творчості Гете першої половини 70-х років література «Бурі й натиску» знайшла своє найвище вираження, але разом з тим йому були чужі крайнощі цього руху. Безперечно, найважливіша й найцінніша риса його творів даного періоду. — це довіра до життя, прагнення до повноти й правдивості його зображення, могутнє реалістичне чуття молодого поета, котре насамперед і надає створеним ним образам і картинам такої природності й повнокровності.
Драма «Гец фон Берліхінген» була прямим наслідком інтересу Гете до національного минулого, який поглибився й активізувався під впливом Гердера. Перший її варіант був написаний восени 1771 року, невдовзі після того, як Гете, завершивши університетський курс у Страсбурзі, повернувся до рідного Франкфурта; називався твір у першому, варіанті «Повість про Готфріда фон Берліхінгена з залізною рукою». Вона зазнала різкої критики Гердера, і через певний час Гете переробляє її і публікує у 1773 році під назвою «Гец фон Берліхінген з залізною рукою. Драма». Для повноти інформації додамо, що ще одна, третя редакція драми була зроблена Гете разом з Шіллером для Веймарського театру в 90-х роках XVIII ст.; але основною, канонічною є її друга редакція.
В історії Німеччини увагу Гете особливо приваблювало XVI ст., сповнене динаміки, великих та драматичних подій суспільного й духовного життя: Відродження і Реформація, боротьба рицарства з князями й останніх з імператорською владою, виступи городян і, нарешті, Велика селянська війна 1524–1525 років. Головним джерелом для драми Гете послужила автобіографія Геца фон Берліхінгена, написана ним у старості з метою самореабілітації у феодальних колах, оскільки під час Великої селянської війни йому довелося очолити один із загонів повстанців. Майстерно відтворене в драмі суспільно-історичне тло епохи, живе й барвисте, повне руху й виразно змальованих соціальних образів-типів, — справжнє, кажучи словами Ф. Енгельса, «фальстафівське тло» в його специфічному розумінні. Тут діє значна кількість історичних осіб: сам Гец, його друг Франц фон Зікінген, імператор Максиміліан, єпископ Бамберзький, селянські ватажки Мецлер, Зіферс та інші. Не менше в ній і вигаданих персонажів, які, однак, несуть в собі характерний зміст історичної доби, її проблеми й колізії, передають її дух і колорит. Деякі із них з сюжетом не пов'язані, їхня роль, так би мовити, суто декоративна, вони лише збагачують історичне тло драми, як, наприклад, брат Мартін, образ якого відтіняє гуманістичний аспект руху Реформації, що пов'язує її з Відродженням. Розгортаючи широчезну панораму тогочасного німецького життя, Гете дає в цілому історично достовірну розстановку суспільних сил, які перебували в стані взаємної гострої боротьби, але разом з тим він виявляє неспроможність, Історично цілком зрозумілу, дати таке ж достовірне тлумачення зображених соціальних конфліктів та деяких дійових осіб. Передусім це стосується образу головного героя, представника тогочасного німецького рицарства.
Читать дальше