Йоганн Гете: Твори

До щасливого збігу обставин слід віднести те, що у вересні того ж 1770 року до Страсбурга приїздить Й. Г. Гердер в ролі компаньйона гольштейнейтінського принца. Розрив з принцом, а потім операція на оці змусили його надовго, до семи місяців, затриматися у Страсбурзі. Весь цей час Гете постійно відвідував хворого, і між ними встановилися тісні, дружні стосунки, незважаючи на нелегкий характер Гердера, ще більше ускладнений його тяжким фізичним і моральним станом. І хоч кімната хворого Гердера, за словами Гете, викликала у нього згодом «спогади битого собаки», дні, проведені в ній, він вважав за найщасливіші й наплідніші дні свого життя. Сміливий і оригінальний мислитель, який уже визначився у двадцять шість років, Гердер ввів молодого поета в світ своїх ідей, розкрив перед ним нові, незвідані горизонти думки й творчості. Те, що раніше неясно носилося перед духовним зором Гете, тепер поставало перед ним з захоплюючою повнотою та виразністю.

Коротко кажучи, значення Гердера для Гете (і всієї тогочасної художньої культури) полягало у тому, що він розвивав систему нових, революціонізуючих поглядів на природу мистецтва й характер художньої творчості. На відміну від класицистів і просвітителів-раціоналістів з їхнім нормативним і позаісторичним розумінням художньої творчості, він розглядав її як своєрідний організм, що виростає на певному народно-історичному грунті. Гердер доводив: немає якоїсь абстрактної поезії для всіх часів і народів, вона виникає в певних національно-історичних умовах, і не лише її зміст, а й форма, весь художній лад обумовлюються своєрідністю життя певного народу та його духовної культури. Поряд з тим Гердер, учень Руссо, одним з визначальних критеріїв в оцінці мистецтва й поезії висував їхню близькість до природи. За його концепцією, поезія тим вища, чим ближча вона до природи, і звідси те особливе значення, яке він надавав фольклору. З певністю можна сказати, що Гердер перевернув загальноприйняту шкалу естетико-художніх цінностей: те, що раніше зневажали як «породження часів невігластва й варварства» (так ще навіть Вольтер дивився на фольклор), він проголосив вищими поетичними набутками, а творінням вишколеної класицистичної музи, які вважалися вершинами мистецтва, відмовив у будь-якому художньому значенні.

Під впливом Гердера завершується згадуваний перелом у творчості Гете. Недавній складач галантно-грайливих віршів з претензіями на світськість, тепер він збирає як поетичні цінності народні пісні Ельзасу й передає їх Гердерові. А головне, він прагне пройнятися їхнім духом і колоритом, оволодіти секретами їхньої поетичної чарівності, їхньої своєрідної експресії. Як писав А. Бельшовський, автор однієї з кращих у XIX ст. монографій про Гете, «в міру того як поет поринав у хвилі народної поезії, власні його твори набирали ту дивовижну звучність, ту чарівну простоту, свіжість і щирість, і водночас ту пластичну образність, завдяки яким вони, здавалося, на ціле століття обігнали поезію».

Ясна річ, цього досягає Гете не шляхом наслідування народної поезії, а шляхом творчого використання її потенціалу, поєднання її з високою поетичною культурою. Спираючись на фольклор, він створює ліричну поезію нового типу, в якій досягає незнаної ще безпосередності й щирості у вираженні почуттів та переживань, у розкритті внутрішнього світу, душевного життя в його індивідуальній неповторності. До найважливіших здобутків цієї поезії належить і те, що вона почала передавати світ і душевне життя в динаміці, спонтанному й розмаїтому русі, а також те, що в небаченій мірі, майже цілком зникає в ній відстань між переживанням і його словесним вираженням.

Однак розгляд лірики Гете штюрмерського періоду не належить до наших безпосередніх завдань, до сказаного необхідно лише додати, що вона ствердила німецьку поезію на шляху її самобутнього розвитку і насправді ніби одним поривом підняла її на найвищий у Європі рівень.

Загалом же творча діяльність Гете в першій половині 70-х років вражає незвичайним розмахом та багатогранністю. Як зазначалося, він стає визнаним ватажком рейнської групи «буряних геніїв» (Я. Ленц, А. Вагнер, М. Клінгер, Ф. Мюллер, К. Гейнзе та інші), найзначнішої і найактивнішої в Німеччині. Саме йому належать найвищі досягнення літератури «Бурі й натиску» не тільки в ліричній поезії, але й інших родах та жанрах. Поряд з ліричними віршами на народнопісенній основі він створює чудові зразки високої, або патетичної, поезії, позначені масштабністю змісту й бурхливою емоційністю. В цей же час виникають у нього задуми філософсько-поетичних драм про Прометея, Магомета, Фауста тощо, із яких був здійснений лише задум трагедії «Фауст», інші твори так і лишилися в «фрагментах. Глибокий інтерес викликає у нього національна історія, і в цьому плані принципово важливим його звершенням була історична драма «Гец фон Берліхінген». Ще в більшій мірі приваблює його сучасність, яку він відтворює в аспекті, близькому до реалістичного, в уславленому романі «Страждання молодого Вертера». Та на всіх цих творах і задумах Гете лежить глибокий відбиток руху «Бурі й натиску», який і слід тут схарактеризувати хоча б у загальних рисах.