Антон Чехов: Вибрані твори

© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література

З російської

Тексти звірено за виданням:

А. П. ЧЕХОВ, Избранные сочинения в двух томах. М., «Художественная литература», 1979.

Вступне слово В. Положія

Коментарі В. Пересипкіної

Кінець XIX сторіччя — початок XX є переломним моментом, який з усією невідворотністю означив, що закінчився один період історії і починається інший, докорінно відмінний від попередніх. І художня історія людства — література, — давно передчуваючи цей злам, бачачи соціальну й філософську вичерпаність старих концепцій світу й людини і часом невиразно уявляючи та усвідомлюючи концепції майбутні, у своїх пошуках пішла стількома напрямами, що герой її опинився ніби одразу в кількох вимірах, які до того ж взаємно перекреслювались…

І як за логікою історії центр світового революційного руху перемістився в Росію, так, уже за логікою самого революційного руху, смерч ідей, знятий довкола людини, увірвався в російську літературу, і над розбурханим морем пристрастей звелися три велетенські вершини, на які, як би далеко ми не пішли вперед у соціальному розвитку, повсякчас оглядаємось і відсвіт яких бачимо сьогодні в літературі кожного народу. Вершини ці — Достоєвський, Толстой, Чехов.

Річ не тільки в тому, що про них найбільше пишуть у нас і за рубежем, а багато видатних майстрів слова вважають їх своїми літературними батьками, не в тому, що суперечки довкола їхніх творів тривають досі, а численні ідеї класиків перетрансформувалися в різних літературних напрямах… Очевидно, ця «велика трійця», — притому практично в одному часовому періоді, — зуміла підняти такі питання людської сутності, на які не кожен би наважився давати відповідь, зачепила такі струни людської душі, на яких не можна було грати, не розкривши тієї душі.

Якщо Достоєвський намагався у своїй творчості показати в людині «кінці і початки цивілізації» (вислів Достоєвського) за допомогою свого ж таки «реалізму у вищому смислі», якщо Толстой зображав життя у всьому його епічному розмахові, розплутуючи і впорядковуючи клубок взаємодії людини зі світом, то Чехов, урівноважений і спокійний, інтелігентний земський лікар Чехов, — чи ж справді і він творив у епіцентрі боротьби ідей сторіччя?

То вже доля розпорядилася так, що роки життя Антона Павловича (1860–1904) випали на період, винятково складний в історії Росії: закінчилася (офіційно) ера феодалізму, в короткий строк потужно розвинулися капіталістичні відносини, — і вже складний механізм країни на повних парах мчав у пролетарську революцію.

Тодішнє суспільство було, як ніколи, обтяжене залишками кріпацтва, злиднями й неграмотністю, роз’єднане класовими й кастовими протиріччями, шукало відповіді на до болю загострені питання часу по всіх шляхах і манівцях. І, здавалося, окремій людині, що тільки-но тільки відчула можливість хоч трохи випростатися духовно — для боротьби за свою свободу і сутність, — не було іншого виходу, ніж розчинитися у тому суспільстві, аби лишень існувати. Але притягальна сила майбутнього — кращого, справедливого, гуманного — була настільки велика, що тисячі маленьких людських планет виривалися з круговерті життя на нову орбіту, побачивши в самих собі гідність, силу добра. І самому Чехову це більше ніж знайоме. Загубивши своє дитинство у батьковій крамничці, змучившись у таганрозькій гімназії, заробляючи репетиторством та фейлетонами у гумористичних журналах, коротко кажучи, випростуючись душею з «міщанина» (в старому значенні) до небагатьох із кращих володарів дум, він мав усі підстави в листі до брата заявити: «Деспотизм злочинний тричі». Мав, бо що з більшою силою давила на нього дійсність, схожа на тупого сторожа з «Палати № 6», то впертіше відстоював він у собі людину.

Узагальнений образ чеховського героя — це своєрідне відображення багатоваріантності людських доль, реалізації їх чи нереалізації під тиском так само узагальненої дійсності.