Жорж Санд - Консуело

Коли Ґодіц, шанобливо поцілувавши руку Консуело, залишив їх удвох, вона почала дорікати маестро за те, що він так швидко дозволив себе вмовити. Хоча їй нічого було побоюватися зухвалих витівок графа, вона продовжувала ставитися до нього неприязно й вирушала до його маєтку без усякого задоволення. Їй не хотілося розповідати Порпорі про пригоду в Пассау, але вона нагадала йому його власні глузування з музичної творчості графа.

— Хіба ви не бачите, — сказала вона, — що я буду приречена виконувати його музичні твори, а вам доведеться із серйозним виглядом диригувати кантатами й, мабуть, навіть цілими операми його виробництва? Так-то ви змушуєте мене тримати обітницю вірності культу прекрасного!

— Годі вже тобі! — сміючись, відповів Порпора. — Я зовсім не буду робити це так серйозно, як ти думаєш; навпаки, я передчуваю задоволення гарненько потішитись, і так, що патрицій-маестро зовсім нічого не запідозрить. Проробляти такі речі серйозним чином перед поважною публікою воістину було б блюзнірством і ганьбою, але побавитися дозволено; і артист був би дуже нещасливий, якби, заробляючи собі на хліб, не мав права посміятися нишком над тими, хто дає йому заробіток. До того ж ти побачиш там свою чарівну принцесу Кульмбахську, яка й справді чарівна. Вона разом із нами посміється над музикою свого вітчима, хоча їй зовсім не до сміху.

Довелося скоритися, почати укладатися, робити необхідні покупки, прощальні візити. Гайдн був у розпачі. Але в цей час несподіване щастя, велика артистична радість звалилася на нього й почасти винагородила або, вірніше, змусила його відволіктися від прикрості майбутньої розлуки. Виконуючи свою серенаду під вікном чудового міма Бернадоне [297], знаменитого арлекіна театру біля Каринтійської брами [298], він здивував цього милого й розумного актора, здобувши разом з тим його симпатію. Йосифа запросили до будинку й почали запитувати ім'я автора щойно виконаного прекрасного, оригінального тріо. Довідавшись, що це він, подивувалися його юності й таланту й одразу вручили йому лібрето балету «Кульгавий біс» [299]. Гайдн негайно заходився писати до нього музику, що коштувала йому стількох зусиль, що, будучи вже вісімдесятилітнім старцем, він не міг згадати про неї без сміху. Консуело намагалася розвіяти його смуток, раз у раз заговорюючи з ним про «Бурю», що, на настійну вимогу Бернадоне, мала викликати в слухачів жах, а Беппо, який зроду не бачив моря, ніяк не міг собі його уявити. Консуело описувала йому бурхливе Адріатичне море, наспівувала жалібні стогони хвиль і сміялася разом з ним над ефектами наслідувальної гармонії, для посилення якої в театрі розгойдують руками блакитні полотна, натягнуті від однієї куліси до іншої.

— Слухай, — сказав на розраду Порпора своєму учневі, — працюй ти хоч сто років із кращими інструментами у світі, прекрасно знаючи шум моря й вітру, тобі все-таки не передати божественної гармонії природи. Музика не в змозі цього зробити. Композитор наївно помиляється, передаючи звукові фокуси й ефекти. Музика вище цього, її галузь — душевні хвилювання. Мета музики — збуджувати ці хвилювання й надихатися ними. Уяви собі переживання людини, що перебуває у полоні шторму. Уяви собі видовище страшне, величне, потужне, що загрожує небезпекою! Уяви, що ти, музикант, тобто людський голос, людський стогін, жива тремтлива душа, мечешся, підхоплений цим нещастям, цим сум'яттям, розгубленістю, цими жахами… Передай у звуках свої смертельні муки, — і слухачі, хай там вони які, переживатимуть їх разом з тобою. Їм буде здаватися, що вони бачать море, чують скрип корабля, крики матросів, розпачливий лемент пасажирів… Що сказав би ти про поета, який, бажаючи зобразити битву, повідомив би тобі у віршованій формі, що гармата робить «бум-бум», а барабан «там-там»? Це була б наслідувальна гармонія, більш близька до того, що відбувається, ніж зображення величних картин природи, але це не була б поезія. Навіть живопис, це найбільш описове з усіх мистецтв, не є рабськи наслідувальним. Дарма намагався б художник зобразити темно-зелене море, чорне грозове небо, розбитий кістяк корабля, — якщо він не зуміє вкласти в це почуття жаху, поезії всього видовища разом, картина його вийде безбарвною, хоч буде вона так само яскравою, як вивіска пивниці. Отже, юначе, відчуй сам велике нещастя й таким шляхом ти змусиш й інших відчути його.

Маестро все ще давав йому свої батьківські настанови, коли до запряженого екіпажа, що стояв у дворі посольства, вже укладали речі. Йосиф уважно слухав повчання вчителя, черпаючи їх, так би мовити, із самого джерела. Але коли Консуело в накидці й хутряній шапочці кинулася йому на шию, він зблід, придушив готовий вирватися крик і, не в змозі бачити, як вона сяде в екіпаж, утік і забився в задню кімнатку перукарні Келлера, щоб сховати від усіх свої сльози.