Джек Лондон - Твори у дванадцяти томах. Том восьмий

— Само собою, вам я не пропоную.

— Але я теж чогось вип'ю, — рішуче заявив Форд. Доктор здивовано поглянув на нього; служник чекав.

— Хлопче, лимонаду, будь ласка.

Доктор зареготав од щирого серця, ніби з дотепу на свою адресу, і глянув на музик, що розташувались під деревом гау.

— Чи ти ба! — озвався він. — Та ж це оркестр «Алога»! [3] «Алога» — по-гавайському означає «любов»; вживається також як вітання при зустрічі. А я думав, що вівторками вони грають у Гавайському готелі. Видно, там глека розбили.

Він зупинив погляд на тому, хто грав на гітарі й співав гаванської пісні в супроводі оркестра. Поки він дивився на співця, лице йому спохмурніло; воно все ще було похмуре, коли він обернувся до свого співбесідника:

— Слухайте-но, Форде, чи не час би вам дати спокій Джо Гарлендові? От ви виступаєте проти наміру посередницької комісії послати його в Штати; я давно вже хочу поговорити з вами про цю справу. Вам, здається, треба б тільки радіти, що трапляється можливість витурити його звідси. Для вас це чудова нагода припинити оті свої переслідування.

— Переслідування? — Персіваль Форд запитливо звів брови.

— Називайте це, як вам завгодно, — провадив далі Кеннеді. — Ось уже стільки років ви ганяєте цього бідолаху. Але ж не він у тому винен. Навіть ви з цим погодитесь.

— Не він винен? — Персіваль Форд стис на мить свої тонкі губи. — Джо Гарленд— розпусник, ледащо. Він завжди був недбалець і гульвіса.

— Однак це ще не причина, щоб так його напастувати. Я стежив за вами від самого початку. Коли ви повернулися з коледжу й настали Джо, що працював наймитом на плантації, ви його вигнали в першу чергу. Особисто маючи мільйони, ви позбавили його отих злиденних шістдесяти доларів у місяць.

— Ба й зовсім не в першу чергу, — помірковано заперечив Персіваль Форд; він звик говорити таким тоном на зборах комісії. — Я його застерігав. Управитель казав, що працює він сумлінно. З цього боку я не мав нічого йому закинути. Тільки ж що він витворяв у вільні години? Він зводив унівець мої заходи швидше, ніж я встигав їх здійснювати. Що путящого могло вийти з вечірніх та недільних шкіл, із класів шиття, коли вечорами з'являвся Джо Гарленд, безперестану бринькаючи на своїй клятій гітарі та укулеле, добряче напідпитку, ще й витанцьовуючи гулу? [4] Гула — гавайський жіночий танець, деколи еротичного характеру. Я не забуду ніколи, як після першого застереження я заскочив його там унизу коло хатин. Був вечір. Ще зоддалік почув я гулу, а коли підійшов ближче, то побачив, як у місячнім сяйві безсоромно танцюють дівчата, — ті самі, що їх я з такими труднощами привчав до чесного та порядного життя. Три з-поміж них, пам'ятаю, тільки-но скінчили місіонерську школу. Звісно, я звільнив Джо Гарленда. Те саме сталось і в Гіло. Казали, буцімто я втручаюсь не в свого справу, переконуючи Мейсона й Фітча, щоб його звільнили. Але про це мене просили місіонери. Ганебним прикладом він занепащав усю їхню справу.

— А опісля, щойно він влаштувався на залізниці, — власній вашій залізниці, — його звільнено й зовсім без причини, — зачіпливо сказав Кеннеді.

— Отже й не так, — хутко відповів той. — Я викликав його до себе в контору й балакав з ним півгодини.

— Ви його звільнили за непридатність?

— Помиляєтесь. За неморальність. Доктор Кеннеді скрипуче зареготав.

— А хто в біса уповноважив вас бути за суддю й за присяжного? Хіба володіння землею дає вам право контролю над безсмертними душами тих, хто на нас працює? От я у вас за лікаря. Чи ж не збираєтесь ви поставити мене взавтра перед вибором: відмовитися або від віскі з содовою, або від вашого покровительства? Ні, Форде, надто вже поважно ви ставитесь до життя. Пам'ятаєте, як Джо вскочив у халепу з контрабандою (він тоді ще у вас не працював) і написав вам цидулку, просячи заплатити за нього штраф? Ви й пальцем не ворухнули, і він одробив своїх шість місяців на рифі. Отже, зауважте собі, — тоді ви кинули Джо Гарленда напризволяще. Ви його притоптали, і то жорстоко. Я й досі не забув, як ви вперше прийшли до школи, — ми мешкали в пансіоні, а ви приходили з дому, — і вас належалося висвятити. Кожен новак, як ви, певне, пам'ятаєте, мав тричі пірнути в басейн. Але ви не одважились: запевняли, що не вмієте плавати. Ви перелякалися, почали верещати…

— Так, я це пам'ятаю, — спроквола одмовив Персіваль Форд. — Я злякався. І збрехав. Бо плавати я вмів… Просто я злякався.

— А пам'ятаєте, хто вас відстоював? Хто брехав разом з вами, завзятіше навіть од вас, і присягався, що ви не вмієте плавати? Хто скочив до басейну і витяг вас, коли ви перший раз пірнули, і кого хлопці мало не втопили, коли розшолопали, що ви таки вмієте плавати?