Дені Дідро - Жак-фаталіст

Я. Про те, що цінні ваші висловлювання, тільки ж не ґрунтовні. Але облишмо це. Так ви викладали, кажете, супровід і композицію?

Він. Атож.

Я. І нічогісінько не тямили в них?

Він. їй-богу, нічогісінько. Через те й були гірші за мене — оті, що гадали, ніби знають щось. Я хоч не псував дітям ні смаку, ні рук. Якщо вони й не навчились нічого, то коли до доброго вчителя потраплять, їм хоч не треба буде переучуватись, а це завжди виграш грошей і часу.

Я. Як же ви працювали?

Він. Як усі. Приходив, падав на стільця. «Ну й негода! Вулицею не пройдеш!» Новини теревенив: «Панна Лем'єр [91] Марія Жанна Лем'єр (1833–1886) — оперна співачка, виступала в багатьох операх Рамо. мала весталку [92] Весталка — у римський міфології жриця богині Вести. Весталки давали обітницю зберігати цнотливість. вдавати в новій опері, але вдруге завагітніла, невідомо, хто її заступить. Панна Арну [93] Софія Арну (1740–1802) — оперна співачка, ліричне сопрано. Виступала в операх Рамо та Глюка. Залишила по собі мемуари «Арнульдіана». свого графчука покинула [94] …свого графчука покинула… — Йдеться про графа Луї де Лораге (1733–1824), коханця Арну. ; кажуть — у неї з Бертеном [95] Бертен д'Антійї — генеральний контролер фінансів. клюнуло. А втім, графчук знайшов порцеляну пана де Монтамі [96] Дід'є-Фрасуа-Аркле де Монтамі — друг Дідро, винайшов особливий спосіб розпису фарфору. Лораге надав Монтамі матеріальну підтримку та привласнив собі його винахід. . На останньому аматорському концерті одна італійка була — мов янгол співала! Ну й штукар той Превіль [97] П'єр Луї Превіль (1721–1799) — актор «Комеді Франсез», який виконував одночасно п'ять ролей в комедії Еміля Бурсо (1638–1701) «Галантний Меркурій» (1683). , треба тільки бачити його в «Закоханому Меркурії»; місце із загадкою — незабутнє. Бідолашна Дюменіль [98] Марія-Франсуаза Дюменіль (1713–1802) — відома трагічна акторка, яка виконувала в «Комеді Франсез» головні ролі в трагедіях Расіна, Вольтера. Дідро в «Парадоксі про актора» протиставляв її патетичну гру грі Клерон. не тямить уже, ні що каже, ні що робить… Ну, панно, беріть підручника».

Поки панна, не хапаючись, шукає свого підручника, який десь приткнула, поки гукає покоївку, свариться, я далі веду: «Клерон справді незрозуміла. Говорять про дуже кумедний шлюб — тієї… як її? Та маленька, яку… утримував, прижив з нею двох чи трьох дітей і яка ще багато в кого була на утриманні».

— Е, Рамо, це вже ви дурниці плещете, цього не може бути.

— Нічого я не плещу. Кажуть навіть, що це вже справа кінчена… Чутка йде, що Вольтер помер [99] Чутка йде, що Вольтер помер… — у 1753, 1760, 1762 pp. під час повідомлень про хвороби Вольтера його вороги поширювали чутки про його смерть. . Тим краще.

— Чому ж краще?

— Бо він знову нам якусь штуку втне. Така вже в нього поведенція — за півмісяця перед тим помирати… Що ж вам іще сказати? Розповідав усяке паскудство, яке приносив із господ, де я бував, адже ми всі — плетуни страшенні. Клеїв дурня — а мене слухали, сміялись та приказували: «Він — завжди чарівний!» Тим часом підручник паннин знаходився під кріслом, де він валявся пожмаканий, подертий песиком якимось або котом. Вона сідала до клавесину, спочатку сама на ньому тарабанила, потім і я підходив, кивнувши матері, що гарно, мовляв.

Мати. Та воно непогано, треба тільки захотіти, а охоти й немає. їй би тільки теревені правити, пустувати та бігати. Не встигнете ви вийти, а підручника вже згорнуто, та й не розгортається він, аж поки ви прийдете, адже ви ніколи на неї не нагримаєте.

Тим часом — треба ж щось робити — я беру її руки, ставлю їх інакше, я гніваюсь, кричу: «Соль, соль, панно, це — соль!»

Мати. Чи тобі, доню, позакладало? От я не при клавесині і в підручника твого не дивлюся, а почуваю, що треба соль. Яка морока з тобою панові, не знаю, як він терпить. Усе, що він каже, ти крізь вуха пускаєш, не посуваєшся ніяк.

Тоді я втишую трохи сварку й кажу, хитаючи головою: «Даруйте мені, пані, даруйте. Воно краще було б, коли б панна схотіла, коли б вона трохи вчилася, але й так воно непогано».

Мати. Вами бувши, я б її цілий рік тримала на одній вправі.

— О, та вона сидітиме на ній, аж поки зовсім засвоїть, тільки це не так довго буде, як ви, пані, гадаєте.

— Пане Рамо, ви лестите їй. Ви надто добрий. Оце єдине, що вона з лекції запам'ятає і при нагоді не забуде мені повторити…