Дені Дідро - Жак-фаталіст

Цього я знаю здавна. Він учащав до одного дому, де двері йому відчинив його хист. Там була дочка-одиначка, він присягався батькові й матері, що побереться з їхньою дочкою. Ті знизували плечима, сміялись йому у вічі, казали йому, що він божевільний; а я відразу побачив, що справа була зроблена. Він позичав у мене кілька екю, і я давав йому. Не знати вже як, він упровадився до кількох порядних домів, де його залишали обідати, але за умови, що без дозволу він не говоритиме. Він мовчав і казився; цікаво було спостерігати його в такому примусі. Коли йому кортіло порушити цю угоду і він розкривав рота, усі гості на першому ж його слові кричали: «Рамо!» — тоді лють займалась у його очах і він знову оскаженіло брався їсти. Вам цікаво знати його ім'я — ви його знаєте. Це небіж славетного музики, що звільнив нас від церковщини Люллі [46] Жан-Батіст Люллі (1632–1687) — композитор, глава класицизму у французькій музиці, творець придворної опери, яка будувалась на музикальному речитативі. , яку ми псалмували понад сотню років, що написав стільки незрозумілих марень і апокаліптичних істин про музичну теорію [47] …про музичну теорію… — Жан-Філіпп Рамо написав низку теоретичних творів, головним з яких є «Трактат про гармонію» (1722), де стверджується перевага гармонії над мелодією. , в якій ні він, ні будь-хто ніколи нічого не тямив, що полишив нам кілька опер, у яких є гармонія, пісеньки, безладні ідеї, гуркіт, ширяння, тріумфи, списи, слави, шепоти, запаморочливі перемоги, невмирущі танцювальні мотиви; поховавши «Флорентіна», він сам буде похований віртуозними італійцями [48] …поховавши «Флорентіна», він сам буде похований віртуозними італійцями… — під «Флорентіном» мається на увазі, Жан-Батіст Люллі, який був родом з Італії. Рамо-старший був послідовником оперного стилю Люллі. Французькі просвітники виступали проти них обох, проти музичного речитативу класицистичної опери, за відповідність музики природному рухові мови, а також характерам та почуттям персонажів. У цьому вони спиралися на досвід італійської комічної опери-буфф, яка гастролювала в Парижі у 1752–1754 pp. і викликала полеміку між її прихильниками та епігонами музикального класицизму, (т. зв. «війна буффонів»). — це він передчуває, і саме це робить його похмурим, сумним і дражливим, бо ж навіть гарненька жінка, прокинувшись з прищем на носі, така лиха не буває, як автор, що стоїть під загрозою пережити свою славу. Прикладом тому — Маріво [49] П'єр Карле де Шамблен де Маріво (1688–1763) — французький письменник, автор романів, комедій. Просвітники виступали проти умовної манірності його стилю. та Кребійон-син [50] Клод Кребійон (1707–1777) — син драматурга Проспера Кребійона, автор фривольних романів та новел, улюблений автор французької аристократії часів Людовіка XV. . Підходить він до мене.

— Ха, ха! Ось де ви, пане філософе! Що ж ви тут робите, у цьому збіговиську нероб? Може, теж марнуєте свій час за бовдурцями? (Так він зневажливо звав шахи й дамки.)

Я. Ні, та коли нічого кращого немає, мені втішно подивитися хвилинку на тих, хто ними добре орудує.

Він. У такім разі рідко ж ви втішаєтесь. Крім Легаля та Філідора, решта нічогісінько в них не тямить.

Я. І пан де Біссі [51] Клод-Анрі де Біссі, граф де Тіар (1721–1810) — літератор, член Французької Академії. також?

Він. З нього гравець у шахи такий самий, як з панни Клерон [52] Панна Клерон — Клер Жозефіна Лері де Латюд (1723–1803), відома драматична актриса. У «Парадоксі про актора» Дідро подає гру Клерон як взірець простоти та природності. В основі її майстерності було не безпосереднє почуття, а раціональний підхід до образу, що відповідало театральним теоріям Дідро. Граф де Біссі був коханцем Клерон. акторка: вони обоє знають у грі тільки те, чого можна навчитись.

Я. Ви — вибагливий і милуєте, бачу я, тільки людей величних.

Він. Так, у шахах, дамках, поезії, красномовстві, музиці й інших таких дурницях. До чого в цих справах пересічність?

Я. Мало до чого, згоден. Але ж сила людей мусить у них працювати, щоб виник геній. Він один на безліч. Та облишмо це. Я вже не бачив вас цілу вічність. Я ніколи не згадую про вас, коли не бачу, але побачити вас мені завжди приємно. Що ви поробляли?

Він. Те, що робите ви, я і всі: добре, лихе й нічого. Крім того, мені хотілось їсти, я їв, коли траплялась нагода; поївши, мені хотілось пити, і я пив іноді. Тим часом борода в мене росла і, коли виростала, я голив її.