Дені Дідро - Жак-фаталіст

— Так.

— Заждіть, моя люба, я зараз.

— Справді поговорите з нею про мене?

— А певно. Чому б мені не пообіцяти вам цього й не зробити, коли я пообіцяла?

— Ох, — сказала вона, ніжно дивлячись, — я прощаю їй, прощаю її прихильність до вас, адже ви всіма чарами володієте, чудовою душею й чудовим тілом…

Мені дуже приємно було зробити їй цю маленьку послугу. Я ввійшла. Моє місце край настоятельчиного ліжка, поки мене не було, посіла вже інша, нахилилася до паніматки, спершись на лікоть між її стегнами, і показувала їй свою роботу. Настоятелька, майже зовсім сплющивши очі, відповідала їй так і ні, майже не дивлячись на неї, а я стала поруч неї. Вона цього й не помітила. Проте невдовзі вона помітила легку свою неуважність. Черниця, що була захопила моє місце, поступилася ним, і я сіла. Схилившись ніжно до настоятельки, що трохи підвелася на подушках, я подивилася на неї мовчки, немов просила чогось.

— Ну, — мовила вона, — що там таке? Кажіть, що ви хочете? Хіба я можу відмовити вам у чомусь?

— Сестра Тереза…

— Розумію. Я дуже невдоволена нею, але Сюзанна просить, і я її прощаю. Скажіть їй, що вона може зайти…

Я побігла. Бідна Тереза чекала коло дверей. Я сказала їй, вона може зайти, і сестра рушила, тремтячи, понуривши очі. Довгий шматок серпанку, пришпилений до узору, випав у неї з рук на першому ж кроці. Я підняла його, взяла її за руку й підвела до настоятельки. Тереза впала перед нею навколішки, схопила її руку й поцілувала, плачучи, потім узяла мою руку, поєднала її з настоятельчиною, і ту, і ту поцілувала.

Настоятелька дала їй знак підвестися й сісти там, де їй хочеться. Так вона й зробила.

Подали вечерю. Настоятелька встала. Вона не сіла з нами, а ходила круг столу — одній клала руку на голову, ніжно відхиляла її назад, цілувала в чоло; другій піднімала покривало, клала їй на шию руку й стояла, спершись на спинку її крісла; підійшовши до третьої, гладила її, клала їй руку на рот, куштувала на її устах страви, подані нам, і частувала ними сестер. Походивши отак якусь хвилину, спинилася навпроти мене й глянула на мене ніжно й розчулено. Тим часом інші поопускали очі, немов боялися перешкодити чи перебити їй, надто ж сестра Тереза. По вечері я сіла до клавесину й почала акомпанувати двом сестрам, що мали голоси, смак і співали правильно, хоч і невправно. Я теж заспівала, акомпануючи сама собі. Настоятелька сиділа коло клавесину й, здавалося, зазнавала величезної втіхи від того, що чула й бачила мене. Інші слухали, стоячи без діла, або посідали знову до роботи. Вечір був чарівний. Після цього всі розійшлися.

Я теж хотіла йти разом з іншими, але настоятелька спинила мене.

— Котра година? — спитала.

— Шоста незабаром.

— Зараз прийдуть мої радниці. Я обміркувала те, що ви розповіли мені про свій вихід з Льоншана, й поділилася з ними моїми думками. Вони схвалили їх, і ми маємо зробити вам одну пропозицію. Не може бути, щоб ми не дійшли свого, а коли дійдемо, це буде маленька перемога нашого монастиря й деяка певна приємність для вас…

О шостій зайшли радниці. Монастирська рада завжди буває ветха й старезна. Я встала, вони сіли, і настоятелька мовила до мене:

— Ви ж казали мені, сестро Сюзанно, що своїм переходом у наш монастир ви завдячуєте добродійності пана Манурі?

— Так, паніматонько.

— Отже, я не помилилась: льоншанські сестри лишили собі вклад, що ви внесли їм, уступаючи до них?

— Так, паніматонько.

— Вони вам не повернули нічого?

— Ні, паніматонько.

— Це несправедливо. Про це й казала я нашим радницям, і вони так само гадають, що ви маєте право вимагати від них або віддати цей вклад нашому монастирю, або сплачувати вам ренту. Те, що ви дістали з ласки пана Манурі, який зацікавився вашою долею, нічого спільного не має з тим, що винні вам льоншанські сестри. Не задля них же сплатив він ваш вклад.

— Не думаю, але, щоб упевнитись у цьому, найпростіше було б написати йому.

— Певно. А коли його відповідь буде така, як нам бажано, ось які ми маємо зробити вам пропозиції: ми зробимо від вашого імені позов проти Льоншанського монастиря. Наш монастир візьме на себе витрати, хоч які вони будуть великі, бо пан Манурі не відмовиться, мабуть, узятися за цю справу, а коли виграємо, монастир поділить з вами навпіл капітал і ренту. Що ви думаєте про це, люба сестро? Ви мовчите, задумались?

— Думаю про те, що льоншанські сестри багато лиха заподіяли мені, і мені дуже гірко буде, коли вони подумають, що я мщуся.