— Бігре, Бігре, прокляте ледащо! Уже й Angelus [273] Ранкова молитва.
продзвонили, уже пів до шостої незабаром, а ти все на горищі! Чи не збираєшся ти до півдня там вилежуватись? Чи, може, мені злізти та зігнати тебе вниз швидше, ніж тобі хотілося б? Бігре! Бігре!
— Батько.
— Ти забув, що старий бурмило-хуторянин чекає вісь? Хочеш, щоб знову сюди лаятись прийшов?
— Готова його вісь, чверть години не мине, як матиме її…
Можете собі уявити, який жах обійняв Жустину й мого бідного приятеля.
Пан. Я певен, що Жустина зареклася приходити на горище і того ж вечора заявилася знову. Але як вона вийде звідти сьогодні вранці?
Жак. Якщо ви вважаєте за свій обов'язок відгадати це, я мовчатиму. Тим часом Бігр-син скочив з ліжка в самій сорочці, схопивши в руки штани, а куцину під пахви. Поки він одягався, старий Бігр бурчав крізь зуби: «Відколи він злигався з тією мандрьохою, усе шкереберть пішло. Ну, та буде цьому кінець, так не може бути, впеклося вже мені. Коли б же то хоч дівчина путяща, а то ж повійниця, бозна яка повійниця! Ох, якби побачила це моя бідна покійниця, що чесна була аж до пучки на пальцях! Давно б уже його дрюком почастувала, а їй очі привселюдно видерла б після утрені на паперті, бо вона впину не знала. А я занадто добрий був досі, та коли вони думають, що й далі так буде, то помиляються».
Пан. І ці слова Жустина чула на горищі?
Жак. Напевне. Тим часом Бігр-син подався до хуторянина з віссю на плечах, а Бігр-батько став до роботи. Не вдарив і разів кілька сокирою, як його ніс зажадав понюху. Шукає він табакерку по кишенях, у головах, ніде не знаходить. «Це той шибеник, каже, потяг її, як звичайно; подивлюсь, чи не забув він її нагорі…» Та й поліз на горище. За хвилину він помічає, що йому бракує люльки й ножа, і знову лізе на горище.
Пан. А Жустина?
Жак. Похапцем схопила свою одежу, зашилася під ліжко й витяглась там без духу.
Пан. А твій приятель?
Жак. Приставивши вісь, приладнавши її та одержавши гроші, прибіг до мене й розказав, у яку він потрапив скруту. Потішившись трохи, я сказав йому: «Слухай, Бігре, іди повештайся по селу, де собі знаєш, я тебе порятую. Одного тільки прошу в тебе — дай мені час…» Ви посміхаєтесь, пане. Що таке?
Пан. Нічого.
Жак. Пішов мій приятель Бігр. Одягаюсь я, бо ще не вставав. Іду до його батька, він аж скрикнув від подиву й радощів, як побачив мене, та й питає:
— Це ти, хрещенику! Звідки ти й чого прийшов сюди так рано?..
Мій хрещений справді був приязний до мене, тому я відповів йому щиро:
— Не в тому річ, звідки я, а як додому вернуся.
— Та й ти вже зледащів, хрещенику. Мабуть, ви з Бігром два чоботи пара. Ти дома не ночував.
— А батько мій за це не пожалує.
— Розумний у тебе батько, хрещенику, що за таке не жалує. Та поснідаймо спочатку, пляшка нас наважить.
Пан. То була людина з добрими засадами, Жаку.
Жак. Відповідаю йому, що пити та їсти не потребую й не хочу, а що ноги мене не держать від утоми й сну. Старий Бігр, що свого часу теж не давав маху, промовив, вишкіряючись:
— Вона була гарненька, хрещенику, і ти порозкошував досхочу. Слухай: Бігр пішов, залазь на горище й проспись на його ліжку… Але одне слово, поки його немає. Це твій приятель. Отож, коли ви лишитеся наодинці, скажи йому, що я ним незадоволений, дуже незадоволений. Ота Жустина, ти її, мабуть, знаєш (бо хто з хлопців на селі її не знає?), розбестила його. Ти зробиш мені справжню послугу, якщо віднадиш його від тої кралі. Раніш він був, мовляв, молодець, а відколи спізнався з нею… Та ти не слухаєш, очі твої злипаються, іди спочинь.
Я виліз, роздягся, підняв ковдру й простирадло, мацаю скрізь — немає Жустини. Тим часом мій хрещений казав:
— Діти! Бісові діти! Морока з ними батькові та й годі…
«Коли Жустини немає в ліжку, то чи не під ліжком вона?» — подумав я. У комірці було темнісінько. Нахиляюсь, нишпорю руками, надибую її руку, хапаю, тягну до себе. Вона вилазить тремтячи з-під споду. Я обіймаю її, заспокоюю, даю їй знак, щоб лягала. Вона руки складає, кидається мені до ніг, стискує мені коліна. Може, я й не витримав би цієї мовчазної сцени, коли б видно було, але темрява, коли не злякає, то додає завзяття. Та й накипіло в мене на серці. Замість відповіді, я штовхнув її до сходів, що в майстерню. Вона аж крикнула із жаху. Почувши це, старий Бігр промовив:
— Сниться йому…
Жустина зомліла, коліна їй підсіклися, у нестямі вона шепотіла:
— Він зараз прийде… він іде… я чую, він вилазить… я пропала!..
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу