Дені Дідро - Жак-фаталіст

Кум. Чи не могли б ви переінакшитись?

Хазяїн. У таких я вже літах, що годі виправитись; та коли б перші, хто звертавсь до мене, не збиткувалися з мене так, як ти, я, може, й покращав би… дякую тобі за науку, куме, може, вона й на користь мені вийде. Жінко, йди швидше й дай йому що там треба. Та йди, іди ж, сто чортів!.. Поквапся, прошу тебе, жінко, не примушуй його чекати, а потім вернешся до цих добродіїв, бо, здається, вони тобі до душі…

Жінка з кумом вийшли; хазяїн лишився на хвилину, а коли він пішов, Жак сказав:

— Що за чудна людина! А що хоче тепер небо, яке затримало нас тут негодою через те, що хотіло дати вам змогу дослухати про моє кохання?

Умостившись на кріслі, пан позіхнув, постукав по табакерці й відповів:

— Нам же ще не один день жити вкупі, якщо тільки…

Жак. Тобто на сьогодні небо хоче, щоб я мовчав, а щоб говорила хазяйка. Тій белькотусі кращого й не треба. Хай же говорить.

Пан. Ти починаєш гніватися.

Жак. Бо я теж говорити охочий.

Пан. Дійде й до тебе черга.

Жак. Або не дійде.

Чую, читачу: от, кажете ви, справжня розв'язка «Понурого добродійника» [247] П'єса італійського драматурга Карло Гольдоні (1707–1793), була вперше поставлена театром «Комеді Франсез» у 1771 році. Ця вистава принесла авторові світову славу. . Звичайно. Якби я був автор тієї п'єси, я ввів би в неї персонажа, що здавався б епізодичним, але справді не був би таким. Цей персонаж з'являвся б іноді, і його присутність була б умотивована. Перший раз він прийшов би просити ласки, але, боячись кепського вітання, вийшов би ще перед приходом Жеронта. Та наскок виконавців на його хату додав би йому другий раз сміливості дочекатися Жеронта, але той не схотів би його бачити. Нарешті, я привів би його на розв'язку, що в ній він достоту заграв би роль корчмаревого кума; у нього, як і в того селянина, була б дочка, яку він збирався віддати до модистки, і син, якого він збирався забрати зі школи та найняти, а сам вирішив старцювати, аж поки не обридне йому життя. Став би понурий добродійник перед ним навколішки, почув би картання, яке заслужив, мусив би вдатися до всієї родини, щоб упанькала боржника й умовила його прийняти нову допомогу. Понурий добродійник був би покараний, пообіцяв би виправитись, але тої ж миті знову показав би свою вдачу, обурившись на дійових осіб, що обмінювалися гречностями на прощання. Він сказав би різко: «До біса церемо…» Але спинився б на півслові й сказав би лагідніше до небог: «Ну, небоги, дайте мені руку й ходімо».

— А щоб цей персонаж був ув'язаний наприкінці п'єси, ви зробили б його піклувальником Жеронтового небожа?

— Дуже добре!

— І гроші дядько позичив би на прохання небожа?

— Чудово!

— І через цю позику дядько мав би зуб на небожа?

— Саме так!

— І розв'язка цієї втішної п'єси була б лише генеральною репетицією з участю цілої родини того, що він попереду зробив з кожним своїм родичем зокрема?

— Ваша рація.

— Якщо зустріну коли-небудь пана Гольдоні, я розкажу йому сцену в корчмі.

— І добре зробите. Йому стане хисту, щоб її використати.

Повернулась господиня, знову-таки з Ніколь на руках, і сказала:

— Сподіваюсь, обід ви матимете добрий. Допіру прибув браконьєр, лісничий теж не забариться…

І кажучи так, узяла стільця. Ось вона сіла й почала своє оповідання:

Хазяйка. Не треба довіряти слугам. У панів немає гірших ворогів…

Жак. Ви не тямите, що кажете, пані. Є гарні слуги, є погані, і гарних слуг набереться, мабуть, більше, ніж гарних панів.

Пан. Ви теж своїх слів не тямите, Жаку, і допускаєтесь нескромності, що й вас уже уразила.

Жак. Бо пани…

Пан. Бо слуги…

Ну, читачу, що заважає мені зчинити між цими трьома персонажами такий ґвалт, щоб Жак узяв за плечі хазяйку й викинув її з кімнати; щоб пан узяв за плечі Жака й вигнав його; щоб один пішов у один бік, а другий — у другий і щоб ви не почули ні хазяйчиної історії, ні продовження історії Жакового кохання? Заспокойтесь, я цього не зроблю.

Тож хазяйка почала знову:

— Слід сказати, що злих чоловіків є дуже багато і жінок так само.

Жак. І що недалеко по них ходити.

Хазяйка. А ви чого сікаєтесь? Я жінка, мені й личить говорити про жінок, що мені заманеться. А ваша похвала мені ні до чого.

Жак. Моя похвала не гірша від людської.

Хазяйка. Ваш слуга, пане, вдає розумника і вас зневажає. У мене теж є слуги, та хай би вони спробували!..

Пан. Мовчіть, Жаку, дайте пані сказати.