Дені Дідро - Жак-фаталіст

— Що? Пару до чоловіка, якому дружина каже: «У мене троє дітей на руках», а він їй відповідає: «Поклади їх додолу…» — «Вони в мене хліба просять». — «Дай їм чосу!»

Саме такого. Ось його розмова з моєю дружиною.

— Це ви, пане Гус?

— Так, пані, я і не хтось інший.

— Звідки ви?

— Куди ходив.

— А що ви робили там?

— Лагодив млина, що працював погано.

— Чий це млин?

— Не знаю, я ж не мірошника лагодив.

— Проти звичаю, ви дуже добре вдягнені; чому ж у вас під таким чистим фраком брудна сорочка?

— Бо вона в мене одна.

— А чому вона у вас одна?

— Бо в мене тільки одне тіло.

— Мого чоловіка немає вдома, але це не перешкодить вам пообідати в нас.

— Звичайно, адже я не віддав йому ні свого шлунка, ні свого апетиту.

— Як ся має ваша дружина?

— Як їй хочеться, це її справа.

— А діти?

— Чудово!

— А той, що в нього очі такі гарні, той повненький, з такою гарною шкірою?

— Багато краще від інших; він помер.

— Ви вчите їх чому-небудь?

— Ні, пані.

— Як? Ні читати, ні писати, ні катехизису?

— Ні читати, ні писати, ні катехизису.

— Чому ж це так?

— Бо й мене не вчили нічого, і я від того не став більшим неуком. Якщо вони розумні, — зроблять так, як я, а якщо дурні, то від мого вчення ще дурніші будуть…

Якщо зустрінете коли-небудь цього дивака, підійдіть до нього, хоч і незнайомі. Запросіть його до шинку, розкажіть свою справу, запропонуйте поїхати за двадцять льє, він поїде; використавши, відрядіть його без єдиного су, він вернеться задоволений. Ви чули про такого Премонваля [238] П'єр Премонваль (1716–1764) автор трактатів з прикладної математики, член Прусської академії. Викладав в Парижі та в Берліні. , що читав у Парижі публічні лекції з математики? То його приятель… Але Жак зі своїм паном, мабуть, уже з'єдналися — хочете, до них підемо, а чи лишитеся зо мною?.. Гус із Премонвалем держали вкупі школу. Серед учнів, що плавом до них пливли, була одна дівчина, панна Піжон [239] Марія Анна Вікторія Піжон (1724–1767) — дружина Премонваля. Була читцею дружини Генріха Пруського. на прізвище, дочка того вправного майстра, що зробив дві чудові планісфери, які перенесено в королівський сад до зали академії наук. Панна Піжон ходила до тої школи щоранку з ранцем під рукою та готувальнею в муфті. Один з учителів, саме Премонваль, закохався у свою школярку, і під час теорем про тверді тіла, вписані у сферу, в них утворилася дитина. Батько Піжон був не з таких, щоб спокійно визнати правильність цього висновку. Коханці потрапили у скрутне становище; вони обговорили його, але який міг бути наслідок їхнього обговорення, коли в них не було нічого, анічогісінько? Гукнули вони по допомогу свого приятеля Гуса. Той мовчки спродує все що має, — білизну, одежу, прилади, меблі, книжки, збирає якісь гроші, садовить коханців у поштову карету й везе їх скоріше до Альп; там висипає з гаманця рештки грошей, дає їх коханцям, цілує їх, зичить щасливої подорожі, а сам повертається додому пішки, просячи милостиню аж до Ліона, де він, розмалювавши стіни в одному монастирі, щось заробив, щоб добутись до Парижа, не жебраючи.

— Благородний вчинок.

— Безперечно! І після цього героїчного вчинку ви гадаєте, що Гус — людина глибокої моральності? Так знайте, що її в нього було не більше, як у голові в якогось щупака.

— Це неможливо.

— А проте так. Він якось зробив дещо для мене, і я дав йому за це доручення одержати вісімдесят франків у моїх вірителів; сума була написана цифрами. Що він робить? Дописує нуля й дістає вісімсот франків.

— Яка гидота!

— Він не був ні безчесний, обкрадаючи мене, ні чесний, віддаючи все своє майно приятелеві; це — безпринципний дивак. Тих вісімдесят франків йому не вистачало, він розчерком пера добув собі вісімсот франків, яких потребував. А цінні книги, що він дарував мені?

— Що то за книги?

Але Жак з його паном? Але Жакове кохання? Ох, читачу, та терплячість, з якою ви слухаєте мене, доводить, як ви мало цікавитесь моїми двома персонажами, аж мені хочеться покинути їх та й годі…

Мені потрібна була одна цінна книга, він приніс мені; трохи згодом мені потрібна була ще одна цінна книга, він знову приніс мені; я хотів заплатити, він відмовився. Потрібна мені ще й третя цінна книга. «А цієї, — каже він, — уже не матимете, запізно сказали, мій сорбонський учений помер».

— А що спільного між вашим сорбонським ученим і потрібною мені книгою? Хіба ви ті дві взяли в його бібліотеці?