Мишель Монтень - Проби

То вже розкіш, якщо за якесь сторіччя люди бодай приблизно пам'ятатимуть, що в наш час у Франції точилися горожанські війни.

Спартанці, йдучи на бій, складали офіри Музам, аби їхні подвиги були гожо та гідно описані, розуміючи, що коли їхні подвиги знаходять свідків, удатних дарувати їм життя й безсмертя, то це неабияка ласка богів.

Невже і справді комусь примариться, що при кожній сальві у нього з рушниць і при кожній небезпеці, на яку він наражається, неждано-негадано вродиться писар, аби завести грізну притрапку до протоколу? А хоч би й уродився, хоч би і сто їх уродилося, то однак не проіснували б і трьох днів і так би й не потрапили нам на очі! Ми не посідаємо і тисячної частки всіх давніх творів; доля дає їм довше чи коротше життя на свій розсуд. З другого боку, чи можемо ми ручитися, що до наших рук не потрапили найгірші взірці, ми ж бо не бачили решти. Предмет історії — не абищиці: треба бути верховодою, завойовником великого царства; треба виграти п'ятдесят дві запеклі битви, завше виступати в меншості проти ворога, як Цезар. Десять тисяч вірних товаришів та великих отаманів лягли кістьми поруч нього, мужньо і славно воюючи, але імена їх зберігалися впам'ятку, доки жили їхні жінки та діти:

З слави тієї до нас лише промінь малий докотився.

Навіть хто доконував шляхетних вчинків на наших очах, через три місяці чи три роки по їхньому сконові зазвичай словом не пом'януть, наче вони й на світі зроду не жили. Всякий, хто, озброївшись надійно міркою та лінійкою, загадається над тим, про яких людей і про які чини й вичини заховується в книжках слава і пам'ять, неодмінно викриє, що в наш вік дуже мало було чинів і дуже мало осіб, які могли б і собі замахнутись на таке. Хіба мало ми бачили зацних і гідних людей, які пережили свою власну репутацію і з болем спостерігали, як на їхніх очах гасне їхня слава, цілком заслужено добута замолоду? І задля якихось трьох років такого фантастичного і примарного життя ми повинні розлучатися з життям правдивим і достеменним, поринаючи у вічну смерть! Мудреці ставлять перед собою шляхетнішу і справедливішу мету в цьому такому важливому починанні.

Заплатою за добре діло є звершення його.

Нагородою за послугу є сама послуга.

Можна цілком вибачити малярові чи іншому рукомесникові, врешті й риторові чи граматикові, що вони гріють чуба, намагаючись здобути ім'я своїми творами; але діяння чесноти надто шляхетні самі собою, аби шукати нагороди ще десь, опріч їхньої власної вартості, а надто у минущості людських судів.

А проте ці фальшиві заблуди мають заслуги перед людьми, вони змушують їх до вірності своєму обов'язку; вони пробуджують у людові цноту; вони дають змогу княжатам бачити, як весь світ благословляє пам'ять Траяна і відвертається з нехіттю від Нерона; вони змушують їх здригатися, бачивши, як ім'я цього великого ірода, колись грізного і страшного, сьогодні перший-ліпший школяр кляне і вільно ганьбить, як хоче, на всю губу; то хай же ті блуди-заблуди в'їдаються в нас і хай їх насаджують серед нас, скільки мога.

Платон, всі зусилля скеровуючи на те, аби зробити громадян чеснотливими, радить їм не гордувати добрим іменем та шаною серед люду і проголошує, що силою якогось божого натхнення навіть лихі люди частенько потрапляють як на словах, так і в думках своїх непомильно відрізняти зло від добра. Згаданий філософ та його напутник Сократ великі мастаки у просто-таки дивовижний спосіб і з незвичною сміливістю вдаватися до божеських об'явлень і божеських діянь скрізь, де безпорадна людська сила; як трагічні поети вдаються до Бога, не вміючи розв’язати інтриги. Цицерон. Про природу богів, І, 20. Може, саме через це Тимон, бажаючи його спаплюжити, взиває філософа великим чудотвором.

Оскільки людям задля немочі їхнього ума не спосіб розплачуватися доброю монетою, доводиться перебиватися фальшивою. Цим грішили всі праводавці, і немає такого суспільства чи панства, де не було б якоїсь домішки марних церемоній чи брехні, покликаних утримувати для людей у карбах. Ось чому їхні початки та джерела зазвичай легендарні й сповнені надприродних таємниць. Звідси авторитет навіть фальшивих релігій, їхня підтримка з боку розумних людей. Нума Помлілій і Серторій, прагнучи втертися в людську довіру, годували їх цими козами в золоті, за словами одного, німфа Егерія, а за словами другого, його біла лань приносила їм від богів усі розпорядження, які вони роблять.