Мишель Монтень - Проби

Чеснота — річ надто марна і фривольна, якщо черпає свою снагу у славі. Тож даремні були б наші потуги забезпечити їй високе місце і відлучити від щасливого випадку, бо чи є щось випадковіше за славу? Безперечно, всім рядить випадок. Він радше з примхи, ніж зі справедливості, одне прославляє, а інше прирікає на забуття. Саллюстій, Змова Катиліни, 8. Поширення вістки про наші чини та вичини, зведення їх на очі — то просто нам дзвінка світить, та й годі, доля дарує нам славу зі свого капризу.

Я не раз бачив, як слава випереджає заслуги, і не раз пересвідчувався, що вона їх незмірно перевищує. Хто перший зауважив її подібність до тіні, той і сам не знав, яке влучне його спостереження; і та і та надзвичайно примхливі: до того ж тінь вряди-годи також іде поперед ходака й іноді набагато довша за нього. Ті, хто научає шляхтича бути хоробрим тільки з гонору, наче гонор славна ознака лише шляхетства. Цицерон, Про обов'язки, І, 4, хіба не навчають його одного, аби він ніколи не ризикував, якщо його не бачать інші, і завше дбав про приявність свідків, готових згодом розповісти про його звагу; і це тоді, як навколо тисяча нагод звершити щось геройське, зостаючись непоміченим? Скільки геройських подвигів окремих вояків пропадає в гущі січі! Хто в такій сутичці бавиться стеженням за іншими, той, мабуть, сам байдикує. Свідкуючи, як його товариші билися, він тим самим свідкує проти самого себе. Муж великодушний і мудрий визнає звагу, найсуголоснішу природі: і вона у чині, а не у славі. Цицерон, Про обов'язки, І, 19.

Єдина слава, на яку я важу в житті, — прожити його спокійно, прожити не за Метродором, Аркесилаєм чи Аристидом, а за самим собою. Скоро філософія не зуміла знайти жодного шляху до спокою, придатного для всіх, хай кожен шукає його окремо.

Чому завдячують Цезар та Олександер незмірну велич своєї слави, як не фортуні? Скільки людей згасло під ударами недолі на самім початку їхнього життєвого шляху! Скільки було таких, про кого жодна чутка до нас не дійшла, хоча вони появили б не менше мужності, якби нещасливий льос не осадив їх на самому почині! Серед стількох різних пригод щось я не пригадаю, аби читав, щоб Цезар коли-небудь був поранений, а проте тисячі людей загинули від небезпеки куди меншої, ніж найменша з тих, що він зборов. Безліченна безліч славних подвигів не лишила по собі найменшого сліду, і тільки окремі з них заслужили на визнання. Не завше опиняєшся першим у виломі мурів або на чолі війська перед очима свого верховоди, мов на кону. Не раз зазираєш у вічі смерті, застрягши десь у живоплоті чи у рові; не раз важиш головою, беручи якийсь курник; або коли треба викурити пару жалюгідних аркебузників зі шпихліра; чи самому одвихнутися од загону й орудувати самостійно, як до обставин. А якщо приглянемося пильніше, то, либонь, додивимося, що найнепоказніше виявляється найнебезпечнішим і що у війнах, які точилися в наш час, більше полягло достойних людей у дрібних і нікчемних оказіях, при взятті якоїсь стодоли, ніж на почесних і славетних бойовищах.

Хто думає, ніби дурно положить свою голову, якщо те станеться не в якійсь голосній потребі, той замість уславити свою смерть доброхіть заганяє своє життя у тінь, марнуючи тим часом чимало гідних приводів наразитися на небезпеку, а кожен з них по-справжньому власний, бо вивірений власним сумлінням кожного дійовця. Се бо хвала наша, свідчення совісті нашої. Апостол Павло, IIПослання до коринтян, І, 12. Хто порядний лише задля того, щоб про це знали і, знаючи, шанували його більше, хто доброчинець лише під умовою, що його цнота стане відома, той не є мужем, від якого можна б сподіватися багато чого.

Здається, до кінця зими цієї

Звершив він вікопомний велетруд,

Та вкритий тайною, — і через неї

Я з оповіддю не поспію тут.

Він обганяв навальністю своєю

Ту славу, що про нього рознесуть.

Про подвиги ж відомості ось звідки:

Доносили усе живі ще свідки.

Треба йти на війну з повинності й чекати на винагороду, яка йде за кожною доброю справою, хоч би якою та була прихована, ба навіть за кожною чеснотливою думкою, і тою винагородою є вдоволення, що його чисте сумління чує в собі від гідного вчинку. Треба бути мужнім ради себе самого і ради гордощів, які підтримують твій душевний гарт, усупереч усім ударам недолі:

А Мужність, власним сяйвом ясніючи,

Невдач не знає: нащо їй почесті? —