Мишель Монтень - Проби

Можна з певною правдоподібністю уявити собі людину з її поводження; але з огляду на природну несталість звичаїв та суджень, мені часто видавалося, ніби й добрі письменники помиляються, вперто намагаючись подати нас цільними і незмінними людьми. Вони обирають якусь загальну рису і в її світлі систематизують і тлумачать усі вчинки даної особи, а те, що на цей копил не налазить, відкидають як обстружки. Одначе з Августом [90] Октавіст Август (63 до Р. X. — 14 по Р. X.) — перший римський цезар. їм не повелося; цей муж чого тільки в житті не наброїв і куди тільки не поривався — найсміливіші судді й ті розвели руками. Щодо мене, то мені найважче уявити собі в людині сталість, а найлегше несталість. Хто розглядатиме докладно і відрубно кожен випадок по випадкові, розглядаючи кожен випадок, зуміє добратися до суті. У всій старожитності нелегко набрати десяток мужів, які б провадили своє життя за якимсь нерушимим, добре продуманим планом, цією головною метою мудрості. Якщо вдатися до визначення одним словом, звівши до одного всі житейські правила, зазначає давній письменник, мудрість полягає в тім, аби «одночасно хотіти і не хотіти тієї самої речі». «Навряд чи треба (зазначає він) додавати: з умовою, що хотіння справедливе, інакше йому не випадає бути завше одним і тим самим». Справді, я давно побачив, що переступ є не чим іншим, як порушенням ладу і браком міри, а отже, не випадає сполучити його зі сталістю. Демостен [91] Демостен (384–322 до Р. X.) — славетний атенський оратор. , як твердять, сказав, що «початком всякої цноти є застановлення і розвага, а метою й вершиною її — сталість». Якби ми по зрілому розмислі обирали якийсь шлях, то обрали б найкращий; але нікому це не в голові:

То відкидає жадане, то прагне того, що відкинув;

Так і вирує, незгідний в усьому з життєвим порядком.

Ми звичайно йдемо за нашими уподобаннями, ліворуч, праворуч, угору, вниз, туди, куди нас несе несподіваний буревій. Ми думаємо про те, чого хочемо, лише в тій хвилі, коли цього хочемо, і міняємось, мов та звірючка, що набуває забарвлення того місця, де опиняється. Не встигли ми щось надумати, як уже передумали, потім знову вертаємося до надуманого; якась круговерть вагань і непевності.

Сіпають нас, немов тую цяцьку на нитці.

Ми не йдемо, а нас несе, ніби якусь річ на плаву, то повільно, то прудко, залежно від того, бурхлива течія чи спокійна:

Так ото кожен від себе тіка, та нікому, звичайно,

Ще не вдалося втекти: хоч-не-хоч зостається з собою.

Щодня нові схотінки; гумори наші міняються вкупі з плином часу:

Думка в людей на землі такою буває, яку їм

Батько безсмертних і роду людського в той день посилає.

Ми хитаємося між усілякими намірами; нашим прагненням бракує сталості, свободи, постійності.

Якби хтось у душі визначив і встановив для себе якісь права та певне поводження, ми бачили б у його житті статечність, лад і узгодженість одних речей з іншими.

У аґриґенців Емпедокл [92] Емпедокл (485–425 до Р. X.) — давньогрецький філософ. зауважив ось який нелад: вони віддавалися розкошам, наче збиралися назавтра померти, і водночас споруджували такі будинки, ніби збиралися жити вічно.

Про деяких людей судити неважко. Взяти бодай Катона Молодшого [93] Катон Молодший (95–45 до Р. X.) — республіканець, супротивник Цезаря, прибічник Гнея Помпея. : торкни в ньому одну струну і відчуєш цілий акорд; це гармонія зграйних звуків, яка ніколи не підведе. А от у нас навпаки: скільки вчинків, стільки вимагається і суджень про кожен із них. Найнадійніше, на мою думку, було б пояснювати вчинки довкіллям, не вдаючись до копітких досліджень і не висновуючи звідти інших висновків.

Під час ворохобні у нашому бідолашному краю, як мені оповідали, одна дівчина, моя сусідка, викинулася з вікна, рятуючись від ґвалту брутального жолдака, свого постояльця. Вона не розбилася на смерть і, щоб довести свій намір до скутку, хотіла перерізати собі горло ножем, і хоч їй не дали цього зробити, встигла сильно покалічитися. Потім вона сама визнала, що жолдак ще тільки докучав їй умовляннями, проханнями та подарунками, але вона боялася, що він удасться до ґвалту. Отож лемент, поводження, її кров свідчили про цноту, гідну чеснот Лукреції. А проте я дізнався напевне, що перед тим і потім ця дівка була не така-то вже й недотика. Як говориться у прислів'ї: «Якщо ти, скромник і тишко, облизав макогона від жінки, не квапся думати про її неприступність, випаде нагода, і ослятник доможеться свого».