Мишель Монтень - Проби

Дехто картає мене за те, що я все ще не гублю охоти до таких от вправ, хоча жонатий і вже в літах. Вони не мають рації. Адже найкраща пора для відлучок з дому тоді тільки й настає, коли домашні можуть обійтися і без вас, бо в домі запроваджено твердий лад, який ні в чому не буде порушено. Куди легковажніше їхати з дому, залишаючи його на менш надійні руки, які не стануть надто трудитися, щоб клопотатися про ваші справи.

Найкорисніша і найпочесніша наука для жінки — це наука, що має назву домоведення. Мені доводилося бачити жінок скупих і жадібних, однак хазяйновитих — дуже рідко. А проте цій прикметі годиться бути у нас основній, і її слід шукати в жінці раніше за інших, бачачи в ній єдине віно, і цей посаг може як зруйнувати, так і зберегти наші оселі. Хай і не силкуються мені заперечувати: у відповідності з тим, чому мене навчив досвід, я вимагаю від заміжньої жінки, окрім усіх інших чеснот, і хазяйновитості, а це теж чеснота. Я влаштовую їй випробування, залишаючи на її руки, поки я у відлучці, керування всією моєю власністю. З досадою спостерігаю я в багатьох будинках, як чоловік, похмурий і зморений купою справ, повертається близько півдня до себе, тоді як жінка ще зачісується і чепуриться на своїй половині. Поводитися так допустимо лише королеві, та й то не знаю, чи допустимо. Безглуздо і несправедливо, що лінивство наших дружин оплачується нашою працею і кривавицею і потом. І я ніколи не дозволю, щоб хто-небудь користувався моїми засобами з більшою свободою, ніж я сам, безпечніше і безконтрольніше. Якщо муж заклопотаний сутністю справи, то сама природа велить, щоб жінки взяли на себе його форму.

Що ж стосується подружніх взаємин, то, хоч і вважається, що вони страждають від цих одлучок, я з цим рішуче не згоден. Навпаки, ця близькість такого роду, що безперервне спілкування лише охолоджує почуття і звичка їх убиває. Всяка жінка, яка з нами зв'язана, здається нам бездоганною. І кожний пізнав на досвіді, що постійне перебування разом не справляє тієї втіхи, якої зазнаєш, то розлучаючись, то знову зустрічаючись. Ці перерви наповнюють мене оновленою любов'ю до моїх домівників і роблять для мене перебування вдома солодшим і заманливим; чергування посилює мій потяг як до одного, так і до другого. Я знаю, що руки у дружби достатньо довгі, торкатися одна одної і сплітатися одна з одною, протягуючись з одного кінця світу в другий; і це особливо стосується подружньої дружби, де є місце безперервному обміну послугами, що породжують прив'язання і вдячні спогади. За влучним слівцем стоїків, між мудрецями існує такий тісний зв'язок і таке покревенство, що як один із них закушує у Франції, то тим самим годує свого побратима в Єгипті, і що як хтось, хоч би десь був, простягне бодай пальця, то всі мудреці, які тільки існують у людному світі, відчувають від нього допомогу. Насолода і посідання спираються переважно на уяву. А вона з більшим запалом надиться до того, чого прагне, ніж до того, що є в наших руках. Пригадайте, як ви провели час протягом дня, і ви побачите, що якнайдалі ви були від вашого друга, коли він був біля вас; його присутність розслабляє вашу увагу і дає вашим думкам необмежену свободу відволікатися з кожного приводу і будь-яку мить.

Знаходячись у Римі, я не втрачаю влади над моїм домом і керую ним і своїм майном, яке я там зоставив; я бачу, як ростуть мої мури, мої дерева, мої доходи або як вони понизилися десь на два пальці відтоді, як я поїхав:

Перед очима дім встає, витає образ місць.

Якби ми насолоджувались лише тим, що є в наших руках, то прощай наші екю, як тільки замкнули ми їх у шкатулку, і прощай наші діти, якщо вони на полюванні. Ми хочемо, щоб вони були поближче. А якщо вони в саду, то це далеко чи ні? А на відстані полуденного перегону? А десять льє — це далеко чи близько? Якщо близько, то як стоїть справа з одинадцятьма, дванадцятьма чи тринадцятьма? І так крок по кроку. Воістину, я гадаю, що та жінка, яка здумала б указати своєму мужеві: на такому-то кроці кінчається «близько», а ось на цьому починається «далеко» — мала б зупинити його якраз посередині:

Тут хіба рік межовий розв’язав би те спірне питання:

От і керуючись тим, я немов по одній волосинці

Смичу коневі з хвоста: ось один, ось другий, ось третій,

Поки на купу складаючи їх, не зіб'ється з рахунку

Той, хто над фастами сохне.

І хай ця жінка сміливо звернеться по допомогу до філософії, якщо хтось побажає кинути їй докір у тім, що, не бачачи ні того, ні того кінчика сполучної нитки між надмірним і малим, між довгим і коротким, легким і важким, близьким і далеким, не вміючи розпізнати, де початок, а де кінець, вона вкрай непевно судить і про середину. Нам суджено самою природою пізнати межі речей. Цицерон, Академічні питання, II, 29. А хіба нема жінок, що зостаються малжонками і подругами своїх небіжчиків мужів і коханців, які не десь на другому кінці світу, а в іншому світі? Ми можемо любити і тих, кого вже нема, і тих, кого ще нема, а не то що відсутніх. Беручи шлюб, ми не брали на себе зобов'язання бути такими нерозлучними, як деякі комашки, які нам трапляється бачити, або як біснуваті з Карентії, які зчепилися одне з одним у паруванні, як собаки.