Мишель Монтень - Проби

Противні мені і владицтво, і покірність.

Отан, один із семи, що мали право важити на трон Персії, ухвалив рішенець, який і мені до мислі: він передав співтоваришам своє право досягти верховної влади шляхом обрання або ж волею фортуни за тієї лише умови, що йому і його близьким надана буде можливість жити в Перській державі, не користуючись владою, але й не підкоряючись нічому, окрім давніх звичаїв, і маючи всю ту свободу, яка не ламає їх — так, щоб не повелівати і не виконувати ніяких повелінь.

Найважче, на мій погляд, і найтрудніше на світі діло — це гідно царювати. Помилки, зроблені королями, я суджу поблажливіше, ніж це взагалі ведеться, бо зі страхом думаю про тяжку ношу, покладену на правителів. Важко пильнувати міру у могутності такій безкраїй. І треба сказати, що для чесноти тих із них, хто від природи не такий шляхетний, величезне випробування посідати місце, де не можна зробити нічого хорошого так, щоб це одразу не було враховано і зважено, де найменше добре діло, зроблене вами, торкається стількох людей зараз, і де своєю зовнішньою поведінкою ви впливаєте передусім на народ, суддю недостатньо справедливого, якого легко і обдурити, і вдовольнити.

Мало є на світі речей, про які ми здатні висловити безстороннє судження, бо серед нас мало таких, які так чи інакше не переслідували б користі. Вище і нижче становище, владицтво чи підкорення природним чином пов'язані із суперництвом і опором, неминуче і незмінно протистоять один одному. Ні тому, ні тому не можу я вірити, коли вони судять про права суперника: хай же говорить розум, бо він непохитний і безсторонній, коли ми йому довіряємося. Без малого місяць тому я проглянув дві книжки шотландських авторів, що сперечалися з цього приводу. Прибічник народовладдя вважає, що король — нижче биндюжника; поклонник монархічної влади підносить його з могутності влади на кілька сажнів над самим Паном-Богом.

Тим часом прикрість високого становища, яку я міг підмітити, бо недавно мені випала для цього нагода, полягає ось у чому. У стосунках між людьми нема, може, нічого захопливішого, ніж те змагання в честі й доблесті, в яке ми вступаємо одне з одним, вправляючи свої фізичні і духовні сили, і в якому ніколи по-справжньому не зможуть брати участі носії верховної влади. Сказати по щирості, мені часто здавалося, що при цьому саме від великої пошани до них ставляться з образливою погордою. Бо в дитинстві, скажімо, мені було завше найобразливіше, якщо змагуни зі мною в чомусь робили це впівсили, вважаючи мене за недостойного їхнього суперника; щось подібне відбувається з королями — ніхто не насмілюється вступити з ними у справжнє змагання. Якщо стає помітним, що своїй перемозі вони надають великої ваги, кожний старається їм піддатися і, щоб не уйняти їхню славу, завжди готовий поступитися своєю, докладаючи лише стільки зусиль, скільки треба на те, щоб зробити їм честь. Яку ж участь беруть вони у боротьбі, де все — за них? Це нагадує мені старосвітських паладинів, які на змагання і битви являлися наділені чарівною силою або озброєні ворожбитським мечем. Бріссон, що змагався у бігові з Олександром, піддався; Олександер вилаяв його за те, а слід було всипати йому нагаїв. Кареад казав, що діти царів лише верхової їзди навчаються по-справжньому, бо в будь-яких інших вправах їм усі поступаються, щоб вони могли бути першими, а кінь, не бувши придворним підлизою, скине з себе царенка так само справно, як сина якогось вантажника. Для того, щоб такій ніжній богині, як Венера, надати рис мужності і хоробрості, властивостей, які притаманні лише тим, хто наражається на небезпеку, Гомер мусив зобразити, як у битві за Трою вона дістала рану. Богів змушують відчувати гнів, страх, змушують їх рятуватися втечею, скаржитися, підпадати людським пасіям, щоб можна було наділити їх доблестю, яку породжують у нас всі ці недосконалості. Той, хто зазнає пригод і труднощів, не може також важити на честь і радість, що винагороджують за сміливий вчинок. Жалісна доля — мати ту владу, що всі перед вами схиляються. Висока доля надто далеко відкидає від вас інших людей, перешкоджає їх спілкуванню з вами, і ви опиняєтеся осторонь від усіх. Ця свобода і підла легкість підхиляти все перед собою противна всякому вдоволенню: це означає ковзати, а не ходити, дрімати, а не жити. Уявіть собі людину, наділену такою могутністю: вона б умалила її; адже вона б мала, як милості, просити у вас, щоб ви ставили їй перешкоди і чинили опір; вона бідна — і всією своєю істотою і благами життя.