Джонатан Свіфт - Мандри Гуллівера

Свіфт писав за драматичної доби політичного лихоліття, коли політичні інтриги партій створювали ілюзію політичного розвитку монархії, але насправді доля країни визначалася таємною, але з розмахом поставленою роботою нового класу буржуа-підприємців, що беззастережно експлуатували розум на службі у грошей. Свіфт сповна заплатив тяжку данину політичного честолюбства своєму часові. Результатом став глибокий песимізм письменника, що закарбувався в «Мандрах Гуллівера».

Значення Свіфта велике не лише для англійської, а й для всієї європейської літератури. Він — з тих мислителів, які прагнуть поставити широкі філософські питання людського існування, людської природи, життєвого призначення людини, сенсу її буття, саморозкриття особистості.

Борис Шалагінов

Лемюель Гуллівер, автор цих Мандрів — мій давній і щирий приятель; ми з ним якісь родичі через матір. Років зо три тому містер Гуллівер, утомившися від занадто частих відвідин цікавими його господи в Редріфі, купив невеличкий клапоть землі з пристойним будинком на нім поблизу Ньюарка в Ноттінґемширі — своїй батьківщині, — де живе й досі самотній, але шанований своїми сусідами.

Хоч містер Гуллівер і народився в Ноттінґемширі, де жив його батько, але я чув від нього, що родина його походить з Оксфордшира. Як підтвердження цього, я бачив на Бенберійському кладовищі в цім графстві багато надгробків та могил Гулліверів.

Перед тим, як покинути Редріф, він передав мені на охорону цей рукопис, дозволивши робити з ним, що я схочу. Я тричі уважно перечитав його. Стиль його — дуже ясний і простий, і єдина хиба, яку я знайшов у нім, — та, що автор, наслідуючи манеру всіх мандрівників, пише занадто докладно. Від усього прочитаного складається правдиве враження. Це й зрозуміло, бо автор рукопису такий відомий своєю правдивістю, що серед сусідів його в Редріфі, коли хто хоче ствердити щось, стало немов за прислів'я: «це так вірно, неначе сказав містер Гуллівер».

З поради багатьох достойних осіб, яких я, з дозволу автора, познайомив із тим рукописом, я наважуюся тепер пустити його у світ, сподіваючись, що, принаймні на деякий час, наших молодих благородних читачів він розважатиме краще, ніж звичайна писанина політиків та партійних діячів.

Цей том був би щонайменше вдвоє більший, якби я не насмілився викреслити численні місця, присвячені вітрам, припливу та відпливу з метеорологічними особливостями різних подорожей і найдетальнішими описами способів керувати кораблем під час шторму; і все це мовою в стилі моряків. Те саме було з розповідями про широти та довготи. Це дає мені підстави побоюватись, що містер Гуллівер буде трохи невдоволений, але я вирішив по змозі зробити його твір зрозумілішим читацькому загалу. А втім, якщо моя необізнаність із морськими справами спричиниться до яких-небудь помилок, то відповідаю за них тільки я; а коли який-небудь мандрівник зацікавиться побачити ввесь твір повністю, як він вийшов з-під пера автора, я охоче задовольню його цікавість.

Подальші подробиці щодо автора читач знайде на перших сторінках цієї книги.

Річард Сімпсон

Сподіваюсь, коли б вас не попросили, ви не відмовитеся визнати привселюдно, що своєю великою та постійною наполегливістю ви спонукали мене опублікувати дуже недбале й неточне оповідання про мої мандри. Ви радили мені найняти кількох молодих джентльменів з якого-небудь університету, щоб привести його до ладу та виправити в нім стиль, як зробив це на мою пораду мій кузен Демп'єр [6] Відомий англійський мореплавець XVIII ст. зі своєю книгою під назвою «Подорож навколо світу». Але я не пам'ятаю, щоб давав вам право згоджуватися на будь-які пропуски і ще менше — на вставки. Тому я тут же цілком відмовляюся від останніх, і зокрема від абзацу про її величність — святої та славної пам'яті королеву Анну, — дарма, що я шанував та поважав її більше, ніж будь-яку іншу істоту людську. Ви чи та особа, якій ви доручили виправити рукопис, мали б узяти до уваги, що я не хотів — та й непристойно було б — вихваляти перед моїм хазяїном гуїгнгнмом будь-яку тварину нашої породи. До того ж неправдивий і самий факт. Як мені відомо — бо я був деякий час в Англії за королювання її величності, — керувала вона з допомогою першого міністра; навіть двох, одного за одним. Перший був лорд Годольфін, а другий — лорд Оксфорд. Отже ви змусили мене говорити те, чого не було. Так само в оповіданні про Академію прожектерів та в багатьох місцях моєї промови до мого хазяїна-гуїгнгнма ви випустили дещо істотне, або зменшили його вагу чи змінили так, що я ледве впізнав свій власний твір. Коли я раніше натякнув вам на це в одному з листів, ви зволили відповісти, що «боялись образити; що люди, які мають владу, дуже пильно стежать за всім, що друкується, і здатні не тільки тлумачити, ба й карати за все, що здається їм інуендо» [7] Натяком. (так, здається, назвали ви це). Але яким, прошу, способом те, що я говорив стільки років тому на відстані п'яти тисяч миль, в іншому королівстві, можна прикласти до когось з єгу, що, як переказують, керують тепер нашим стадом? До того ж це було за часів, коли я мало думав про нещастя знову жити під їхньою владою і мало боявся цього. Чи не маю я найбільших підстав сумувати, бачачи, як тут ті ж таки єгу їздять в екіпажах, запряжених гуїгнгнмами, ніби вони — розумні створіння, а гуїгнгнми — дурні тварини? І, звичайно, одним з головних мотивів до мого всамітнення було бажання уникнути цього жахливого й огидного видовища.