Вольтер - Кандід

От що відбулося в цю мить у Кандідовій душі і от як міркував він:

«Коли цей святий гукне допомогу, він неодмінно спалить мене і може зробити те саме і з Кунігундою; він без жалю вишмагав мене, він мій суперник, і я мушу його забити, — нема чого вагатись».

Ця думка спалахнула ясно і швидко, і, не даючи інквізиторові отямитись від здивування, він проткнув його наскрізь і кинув поруч єврея.

— От уже й другий, — сказала Кунігунда, — нас не помилують, нас відлучать від церкви, прийшла наша остання година. Що з вами сталося, з вами, таким ніжним зроду, що ви за дві хвилини забили єврея і прелата?

— Моя люба, — відповів Кандід, — людина, закохана, ревнива ще й вишмагана інквізицією, сама себе не тямить.

Тоді стара подала своє слово:

— У стайні є троє андалузьких коней із сідлами і при збруї, нехай хоробрий Кандід їх засідлає. Ви, пані, маєте золото і діаманти, сідаймо хутчій на коні, — хоч я можу триматись тільки однією половиною, — і тікаймо до Кадікса. Година чудесна, і мандрувати холодком уночі дуже приємно.

Кандід миттю осідлав троє коней; Кунігунда, стара та він промчали тридцять миль одним духом. Тимчасом як вони втікали, служителі святої ґермандади [201] Свята ґермандада — іспанська жандармерія, яка боролася із злодіями та розбійниками на іспанських дорогах. прибули до будинку. Монсеньйора поховали в прекрасній церкві, а дона Іссахара викинули на смітник.

Кандід, Кунігунда й стара були на той час у містечку Авачені серед гір Сієрра-Морени і мали в одному шинку таку розмову.

— Хто ж міг украсти мої пістолі й діаманти? — казала, плачучи, Кунігунда. — 3 чого ми житимемо? Що маємо робити? Де знайду я інквізиторів та євреїв, що знов мені все те подарують?

— Ох! — сказала стара. — Я маю лиху думку на шановного отця кордельєра, [202] Кордельєр — чернець ордена злидарів францисканців. що ночував учора в тому самому бадахоському заїзді, що й ми. Хай мене Бог боронить від необачної думки, але він двічі заходив до нашої кімнати і виїхав задовго перед нами.

— Ох! — сказав Кандід. — Добрий Панглос часто доводив мені, що добро на землі спільне і всі мають на нього рівні права. Цей кордельєр мусив був, згідно з тими принципами, лишити нам щось на подорож. У вас так-таки нічогісінько не лишилось, моя прекрасна Кунігундо?

— Жодного мараведіса, [203] Мараведіс — іспанська мідяна монета — відповіла вона.

— Що ж робити? — спитав Кандід.

— Продаймо котрого з коней, — сказала стара. — Я сяду позад панночки, хоч я можу триматись однією тільки половиною, і ми доїдемо до Кадікса.

В тому самому готелі стояв пріор-бенедиктинець; [204] Пріор-бенедиктинець — настоятель бенедиктинського монастиря він і купив коня. Кандід, Кунігунда й стара проїхали Луцену, Хіллу та Лебріху і кінець кінцем дісталися Кадікса. Там саме споряджали флот і збирали військо, щоб провчити шановних парагвайських отців-єзуїтів, [205] Йдеться про воєнну експедицію, організовану 1756 р. Португалією та Іспанією для зміцнення своєї влади в Парагваї, у 1610 р. орден єзуїтів на території Парагваю заснував теократичну державу, намагаючись врешті-решт досягти незалежності від Іспанії. яких обвинувачували за повстання однієї з їхніх орд проти іспанського та португальського королів в околиці міста Сан-Сакраменто. Кандід, служивши в болгар, показав усю болгарську вправність перед генералом невеличкої армії так гарно, швидко, спритно, витримано й моторно, що його призначили командувати пішою ротою. Отже, він капітан; він сідає на корабель з Кунігундою, старою, двома слугами і парою андалузьких коней, що належали раніш монсеньйорові великому інквізиторові Португалії.

Під час подорожі вони багато міркували про філософію бідолашного Панглоса.

— Ми їдемо до іншого світу, — казав Кандід, — от там уже, мабуть, усе гаразд; бо, треба признатись, від того, що діється в нашому, можна постраждати душею і тілом.

— Я кохаю вас усім серцем, — говорила Кунігунда, — але душа моя ще й досі стривожена з того, що я бачила й зазнала.

— Все буде гаразд, — відповів Кандід. — От уже й море цього нового світу багато краще проти морів нашої Європи; воно спокійніше, і вітри тут постійніші. Мабуть, Новий світ і є найкращий із можливих світів.

— Дай-то боже! — казала Кунігунда, — але я така нещасна була в нашому світі, що моє серце майже неприступне для надії.