Вольтер - Кандід

Одного дня на відправі мене помітив великий інквізитор. Він довго дивився на мене і звелів переказати мені, що має зі мною поговорити в секретних справах. Мене привели до його палацу, і я розповіла йому про своє походження; він зазначив мені, як низько для мого рангу належати іудеєві. Дону Іссахарові запропонували віддати мене монсеньйору. Дон Іссахар, придворний банкір і людина з довір'ям, не схотів про те й слухати. Тоді інквізитор пригрозив йому аутодафе. Врешті наляканий єврей склав умову, за якою будинок і я маємо належати їм обом разом; єврей користується понеділками, середами й суботами, а інквізитор — рештою днів у тижні. Уже шість місяців, як ця угода триває. Не обходиться без суперечок, бо часто вони не можуть вирішити, чи належить ніч проти неділі старому завітові чи новому. Щодо мене, то я аж до сьогодні опираюсь їм обом, і через те, гадаю, вони мене й досі кохають.

Кінець кінцем, щоб запобігти землетрусові і щоб настрахати дона Іссахара, монсеньйор інквізитор задумав улаштувати урочисте аутодафе. Він зробив мені честь, запросивши туди і мене. Я мала дуже хороше місце; дамам підносили холодне питво між мессою і карою. Мене справді пойняв жах, коли я побачила, як палили двох євреїв і бідолашного біскайця, що одружився з кумою; але яке ж було моє здивування, жах і збентеження, коли я побачила в сан-беніто й митрі обличчя, що нагадало мені Панглоса! Я протерла собі очі, придивилась уважно і побачила, що його вішають; я зомліла. Ледве я очутилась, як побачила вас, роздягненого; я не знала більшого жаху, туги, болю і розпачу. Скажу вам по правді, що шкіра у вас ще біліша й рожевіша, ніж у болгарського капітана. Це подвоїло всі ті чуття, що гнобили мене й пожирали. Я гукнула, я хотіла сказати: «Спиніться, варвари!» — але голосу мені бракувало, та й крики мої були б марні. Коли вас відшмагали, я сказала: «Як то могло статися, щоб любий Кандід і мудрий Панглос потрапили до Лісабона, один — щоб дістати сотню батогів, другий — щоб попасти на шибеницю з наказу монсеньйора інквізитора, що кохає мене? Панглос жорстоко дурив мене, коли говорив, що на світі все йде на краще». Схвильована, спантеличена, то не тямлячи себе з гніву, то вмираючи з кволості, я згадувала вбивство мого батька, матері й брата, зухвальство підлого болгарського солдата, удар ножем, якого він мені завдав, мою неволю, куховарство, болгарського капітана, мого підлого дона Іссахара, мого страшного інквізитора, повішеного доктора Панглоса, величне, монотонне Miserere, [199] Miserere — назва 50-го псалма (покаянного), слов'янське «Помилуй мя, Боже» під час якого вас шмагали, а найбільше той поцілунок, що ви мені дали за ширмою того дня, коли я вас бачила востаннє. Я славила Бога, що знову привів вас до мене після стількох випробувань. Я сказала своїй старій, щоб потурбувалась про вас і привела сюди, коли це буде можливо. Вона прегарно виконала моє доручення, я зазнала невимовної втіхи, вас побачивши, почувши, розмовляючи з вами. Але ви, мабуть, страшенно зголодніли, я теж хочу їсти, — сідаймо вечеряти.

Вони сіли вдвох до столу і, повечерявши, перейшли на ту прекрасну канапу, про яку вже згадувалось; вони ще були там, коли прийшов дон Іссахар, один із господарів будинку. Була субота, і він прийшов використати свої права і висловити своє ніжне кохання.

Цей Іссахар був найжовчніший із усіх синів Ізраїля, що жили на світі після Вавилонського полону. [200] Йдеться про захоплення і зруйнування 586 р до Р X вавилонським царем Навуходоносором II Єрусалима, сімдесят років євреї були полоненими Вавилона.

— Як! — сказав він. — Тобі, галілейська суко, замало одного пана інквізитора? Я мушу ділитися ще й з цим шахраєм?

Кажучи це, він витяг довгий кинджал, що завсіди мав при собі, і кинувся на Кандіда, не сподіваючись, що супротивник теж озброєний; наш добрий вестфалець разом з убранням дістав від старої прекрасну шпагу. Він видобув її, хоч на вдачу був дуже лагідний, вмить поклав суворого іудея мертвим на підлогу до ніг прекрасної Кунігунди.

— Пресвята Діво! — скрикнула та. — Що нам тепер буде? У мене забито людину! Прийде поліція, і ми загинули!

— Коли б Панглоса не було повішено, — сказав Кандід, — він би подав нам добру раду в такій скруті, бо з нього був великий філософ. А як його немає, то порадьмося зі старою.

Стара була дуже розважна і вже почала висловлювати свою думку, коли нараз відчинилися другі маленькі двері. Минула година по півночі, заходила неділя. Цей день належав монсеньйорові інквізитору. Увійшовши, він побачив вишмаганого Кандіда зі шпагою в руці, мертвяка на підлозі, перелякану Кунігунду і стару, що давала поради.