Вольтер - Кандід

Те, що його прогнали з двору, який загруз у чварах та дріб'язковості, дуже мало засмутило Мікромегаса.

Він склав кумедну пісеньку про муфтія, на яку той зовсім не звернув уваги, потім пустився в мандри з планети на планету, аби завершити, як то кажуть, виховання розуму та почуттів. [133] Виховання розуму та почуттів — уживаний вислів середини XVIII ст., який викликав глузування Вольтера Письменник натякає на твір французького історика і педагога Шарля Роллена (1661–1741) «Трактат про викладання красного письменства зверненням до розуму і почуттів». Ті, хто звик подорожувати в поштових диліжансах або каретах, навряд чи зможуть уявити собі екіпажі горішніх сфер; тулячись на своїй малесенькій грудці багна, ми не можемо зрозуміти чогось такого, що виходить за межі наших уявлень. Що ж до Мікромегаса, то він чудово знався на законах гравітації, на силах притягання й відштовхування. Він так уміло користувався ними, що з допомогою то сонячного променя, то якоїсь комети, перелітав зі своїми слугами з планети на планету, наче пташка з гілки на гілку. За короткий час він облетів весь Молочний Шлях, і тут я мушу сказати, що ніколи він не бачив поміж зорями, якими цей шлях усіяний, прегарного, емпіричного неба, того, яке буцімто спостерігав славний вікарій Дергем [134] Дергем Вільям (1657–1735) — англійський богослов, автор книг «Фізична теологія» і «Астрономічна теологія», засвідчував існування Бога, спираючись на чуда природи у свою підзорну трубу. Я аж ніяк не стверджую, що в шановного Дергема поганий зір, крий боже! Але Мікромегас був на місці, він дуже спостережливий, і я не хочу суперечити нікому. Зробивши добрий гак, Мікромегас прибув на планету Сатурн. Хоч як він звик до всяких дивовиж, та, побачивши цю маленьку планету і її крихітних жителів, не зміг стриматися від зверхньої посмішки, яка інколи з'являється навіть на устах найповажніших мудреців. Бо ж справді Сатурн більший від Землі лише в дев'ятсот разів, і жителі його просто карлики, заввишки в тисячу туазів, [135] Туаз — давня французька міра довжини (приблизно два метри) чи щось біля цього. Спочатку Мікромегас трохи посміявся зі своїми слугами з цих людей — приблизно так, як сміється котрий-не-будь італійський музикант з музики Люллі, [136] Люллі Жан Батіст (Джованні Баттіста Луллі) (1632–1687), французький композитор італійського походження Фундатор французької національної оперної школи. Вольтер має на увазі гострі суперечки стосовно розвитку музичного театру, які виникли із прибуттям до Парижа італійської оперної групи під орудою Бамбіні. Прихильниками італійської опери буф стала низка французьких енциклопедистів. коли приїздить до Франції. Але завдяки своєму гострому розумові сіріусянин швидко зрозумів, що мисляча істота не обов'язково мусить видаватися смішною, якщо має тільки шість тисяч футів на зріст. Спершу здивувавши сатурнян, Мікромегас потім зблизився з ними. Він подружився із секретарем Сатурнянської академії, [137] Натяк на французького філософа і письменника Фонтенеля (1657–1757), постійного секретаря Академії наук чоловіком великого розуму, який, щоправда, нічого не винайшов, але дуже добре вмів переказувати чужі відкриття, складав непогані віршики і робив складні обрахунки. Щоб потішити читачів, наведу незвичайну розмову, яка відбулася між Мікромегасом та паном секретарем.

Коли його ясновельможність улігся, а секретар підійшов до його обличчя, Мікромегас мовив: «Слід визнати, що природа дуже різноманітна». — «Атож, — відповів сатурнянин. — Природа — наче квітник, у якому квіти…» — «Ет, облиште цей ваш квітник», — урвав його Мікромегас. — «Природа, — знов почав секретар, — це збіговище білявих і чорнявих дівчат, чиї зачіски…» — «До чого тут чорняві?» — відрубав Мікромегас. — «А ще вона — як галерея портретів, чиї обличчя…» — «О ні! — сказав мандрівник. — Повторюю: природа є природою. Навіщо вишукувати якісь порівняння?» — «Щоб зробити вам приємність», — відповів секретар. — «Я не хочу, щоб мені робили приємність, — сказав мандрівник. — Я хочу, щоб мені розповіли про те, чого я не знаю. Почнімо з того, скільки органів чуття мають люди вашої планети». — «Сімдесят два, — відповів академік, — і ми постійно нарікаємо, що нам їх бракує. Наша уява випереджає наші потреби, і нам здається, що це дуже мало — усього сімдесят два чуття, одне планетне кільце і п'ять місяців. [138] П'ять місяців — у часи Вольтера знали тільки п'ять із семи супутників Сатурна. Отож, незважаючи на свою допитливість і на те, що сімдесят два чуття породжують чимало пристрастей, ми весь час нудьгуємо». — «Охоче вам вірю, — сказав Мікромегас, — на своїй планеті ми маємо близько тисячі різних чуттів, і, одначе, завжди нам чогось хочеться, і постійно тривожать відчуття, що ми істоти нікчемні і є створіння набагато досконаліші від нас. Я трохи бачив світу, зустрічав смертних, які дуже поступаються нам: бачив і довершеніших, але ніколи не траплялося мені живої істоти, чиї бажання дорівнювали б її справжнім потребам, а потреби — можливостям їх задоволення. Може, коли-небудь я потраплю на планету, де всього вдосталь; та досі ще ніхто не сказав, де вона є». Тут сатурнянин і Мікромегас пустилися в здогади; одначе після цих дуже дотепних і дуже непевних розумувань треба було переходити до фактів. «Скільки ви живете?» — спитав мандрівник із Сіріуса. — «О, зовсім мало», — відповів маленький сатурнянин. — «Те саме, що й у нас, — зауважив Мікромегас. — Ми весь час на це нарікаємо. Мабуть, це загальний закон природи». — «На жаль, — зітхнув сатурнянин, — ми живемо тільки п'ятсот великих обертань сонця. На земний рахунок це становить приблизно п'ятнадцять тисяч років. Як бачите, ми вмираємо, по суті, навіть не поживши; наше життя — це точка на лінії часу, наше існування — це мить, наша планета — атом. Тільки-но почав пізнавати істину, як настає смерть. Я, наприклад, не зважуюся складати ніяких планів; почуваю себе краплею води в безмежному океані. Мені соромно, а надто перед вами, що я така нікчемна істота».