Вольтер - Кандід

— По правді, пані, ви мали дивного коханця, — відмовив їй Задіґ, — він бив вас з усієї сили і хотів убити мене тільки за те, що ви покликали мене на допомогу.

— Я хотіла б, щоб він знову бив мене! — заперечила, плачучи, жінка. — Я заслужила це, бо призвела його до ревнощів. Дав би Бог, щоб він мене бив, а ти щоб був мертвий!

Задіґ, здивований і лютий, як ніколи ще за своє життя, сказав їй:

— Пані, хоч ви і гарна, а заслуговуєте, щоб я теж побив вас за ваші примхи! Але не варто.

Тут він сів знову на свого верблюда й поїхав далі. Ледве зробив він кілька кроків, як обернувся на шум, що його зчинили четверо гінців з Вавилона. Вони мчали як несамовиті. Перший з них, побачивши жінку, закричав:

— Це вона! Вона схожа на той портрет, що нам дали!

Вони не турбувалися про мертвого і миттю схопили жінку, що не вгаваючи кричала тепер Задіґові:

— Допоможіть мені ще раз, великодушний чужинцю! Прошу вибачити мені, що я скаржилася на вас; допоможіть мені, і я буду ваша до смерті!

Та цього разу Задіґ втратив бажання битися за неї.

— Шукайте іншого! — відповів він. — Мене ви вже не спіймаєте.

До того ж він був поранений, кров з рани лилася, й він сам потребував допомоги, а вигляд чотирьох вавилонців, можливо посланих від царя Моабдара, сповнив його неспокоєм. Він чвалом поїхав до поселення, не турбуючись про те, чого це четверо вавилонських кур'єрів приїхали по цю прекрасну єгиптянку, і дивуючись із вдачі цієї жінки.

Коли він в'їхав у єгипетське поселення, його оточили люди. Кожен кричав:

— Ось той, хто викрав вродливу Міссуф і вбив Клетофіса.

— Панове, — сказав їм Задіґ, — боронь мене боже будь-коли викрадати вашу вродливу Міссуф, — вона надто примхлива. А щодо Клетофіса, я не убивав його, а тільки оборонявся. Він хотів мене вбити за те, що я чемно попросив у нього милосердя до вродливої Міссуф, яку він нещадно бив. Я чужинець, що шукає притулку в Єгипті. Тож хіба ймовірна річ, щоб, прийшовши шукати вашого захисту, я почав би з того, що викрав жінку й убив чоловіка?

Єгиптяни були тоді людяні й справедливі. Народ одвів Задіґа до міської управи: там йому перев'язали рани, а потім допитали його й слугу, кожного окремо, щоб дізнатися правду. Визнали, що Задіґ не був убивцею, але він винен був у людській крові; закон присудив йому стати рабом. На користь поселення було продано двох його верблюдів, мешканцям роздано все золото, що він привіз, його особу виставлено в людному місці на продаж, як і його товариша по мандрівці. Один арабський торговець на ім'я Сеток купив їх; за витривалого в праці слугу він заплатив дорожче, ніж за господаря. Не можна було й порівняти цих двох людей. Отже, Задіґ став рабом, підвладним своєму слузі; їм зв'язали докупи ноги ланцюгом, і так вони пішли за арабським купцем до його дому. Дорогою Задіґ заспокоював свого слугу й закликав його терпіти, але, за своєю звичкою, він міркував про людське життя.

— Я бачу, — говорив він слузі, — що лихо моєї долі падає і на твою. Досі все на світі дивно оберталося для мене; мене було присуджено до штрафу за те, що я бачив, як бігав собака; я гадав, що мене спалять за грифона; мене вели на страту за те, що я склав вірша на честь царя; я на волосинку був від того, що мене задушать за те, що в королеви була жовта підв'язка; і ось ми з тобою раби за те, що один грубіян побив свою коханку. Нумо, не втрачаймо мужності; усе це може скінчитися. Треба ж, щоб арабські купці мали рабів, і чому я не можу бути рабом, як інші, раз я людина? Цей купець не буде немилосердний: йому треба добре ставитися до своїх рабів, коли він хоче, щоб вони гарно працювали.

Він говорив так, а в глибині свого серця непокоївся про долю цариці у Вавилоні.

Сеток, купець, через два дні поїхав зі своїми рабами й верблюдами в Пустельну Аравію. Плем'я його селилося поблизу Хоривської пустелі. Шлях був довгий і тяжкий. Дорогою Сеток віддавав більше переваги слузі, ніж господареві, бо перший куди краще вантажив верблюдів і мав за те маленькі полегкості.

За два дні перед Хоривом [87] Хорив — пустеля, розташована поблизу гори Хорив в Аравії. здох один верблюд: його ношу переклали на спини рабів; Задіґ отримав свою частку. Побачивши, що всі раби йдуть зігнувшись, Сеток почав сміятися; Задіґ дозволив собі пояснити йому, чому це відбувається, й розказав про закон рівноваги. Здивований купець почав дивитися на нього іншими очима. Задіґ, бачачи, що збудив його цікавість, подвоїв її, пояснивши йому чимало речей, що не чужі були його торгівлі: різну вагу металів і краму рівної місткості, властивості багатьох корисних тварин і способи зробити корисних з некорисних — словом, він видався Сетоку справжнім мудрецем. Сеток віддав йому перевагу перед товаришем, якого так шанував. Він добре з ним поводився, про що згодом не пожалкував.