Поки він радився з оракулом, його заплакана дочка звеліла віддати птахові сумні почесті, як він наказав, і вирішила одвезти його до Аравії, хоч би й з небезпекою для життя. Його спалили в неспалимім полотні, [456] Тут: азбест
на якому він звичайно спав. Формозанта зібрала попіл у маленьку золоту вазу, всю оздоблену карбункулами й діамантами, які повитягала з левової пащі. Чом не могла вона, замість того щоб виконувати цей сумний обов'язок, спалити живим мерзенного єгипетського фараона! То було єдине її бажання. В досаді вона звеліла вбити його двох крокодилів, двох його гіпопотамів, двох зебр, двох щурів, а обидві мумії наказала викинути в Євфрат. Коли б вона дістала його бика Апіса, вона не помилувала б і його.
Єгипетський фараон, ображений такою наругою, одразу ж виїхав з тим, щоб наказати виступити своїм трьомстам тисячам людей. Бачачи, що його спільник од'їхав, індійський цар того ж дня повернувся до себе, твердо намірившись приєднати свої триста тисяч індусів до єгипетського війська. Цар скіфський вирушив уночі разом з Альдеєю, твердо вирішивши змагатися за неї на чолі трьохсот тисяч скіфів і повернути вавилонську спадщину, яка належала їй, бо вона походила від старшого коліна.
Прекрасна Формозанта і собі зі своїм почтом вирушила в дорогу о третій годині ранку, гадаючи, що прибуде в Аравію, щоб виконати останнє бажання свого птаха, і що невмирущі боги повернуть їй її любимого Амазана, без якого вона не може жити.
Отже, прокинувшись, цар вавилонський не знайшов нікого.
— Он як кінчаються великі свята! — сказав він. — І яку дивну порожнечу лишають вони в душі, коли мине той гармидер.
Але його охопив справжній царський гнів, коли він довідався, що викрадено Альдею. Він наказав розбудити всіх міністри? і скликати на нараду. Чекаючи, поки вони прийдуть, він не забув порадитися зі своїм оракулом, але ніяк не міг добитися нічого, крім цих, уславлених з того часу слів: «Коли дівчат не віддають, вони віддаються самі».
Відразу наказано було вислати триста тисяч чоловік проти скіфського царя. І от запалала найжахливіша війна, що виникла внаслідок найблискучішого свята, яке тільки було на землі. Азію мали зруйнувати чотири армії по триста тисяч бійців у кожній. Ясно, що Троянська війна, яка кілька століть по цьому здивувала світ, була тільки дитячою забавкою, але треба зважити на те, що в троянській суперечці йшлося про стару, досить розпусну жінку, яку двічі викрадали, [457] Натяк на Єлену Прекрасну, яку в юні роки викрав Тезей, а потім, уже дружиною Менелая, Паріс.
тимчасом як тут ішлося про двох дівчат і птаха.
Індійський цар чекав своєї армії на великім чудеснім шляху, що вів тоді навпростець від Вавилона до Кашміру. Скіфський цар з Альдеєю їхали прекрасною дорогою, що вела до гори Іммаус. [458] Гора Іммаус — давня назва Гімалаїв.
Усі ці шляхи потім занепали від поганого догляду. Єгипетський фараон рушив на захід і наближався до невеличкого Середземного моря, яке неуки-євреї назвали потім Великим морем.
Щодо прекрасної Формозанти, то вона їхала по бассорській дорозі, обсадженій високими пальмами, які давали вічний холодок і овочі о всякій порі року. Храм, до якого вона йшла на прощу, був у самій Бассорі. [459] Стародавнє місто Бассора в Аравії, сучасне місто Басра, знаходиться там, де Тигр впадає в Перську затоку.
Святий, на честь якого був поставлений цей храм, був схожий на того святого, якого пізніш обожували в Лампсаку. [460] Мається на увазі Пріап, грецький бог чуттєвих утіх, якого вшановували в місті Лампсаке.
Він не тільки постачав дівчатам чоловіків, але часто й сам заступав місце чоловіка. То був найбільш шанований в Азії святий.
Формозанту не цікавив бассорський святий; вона думала тільки про свого любого ґанґаридського пастуха, про свого милого Амазана. Вона гадала сісти на корабель у Бассорі й поїхати до щасливої Аравії, щоб зробити все, як наказав убитий птах.
Тричі вже заходило сонце, коли Формозанта, увійшовши до готелю, де її гоффур'єри все наготували для неї, дізналася, що туди приїхав і єгипетський фараон. Довідавшись від своїх шпигунів про шлях царівни, він одразу змінив свій маршрут разом зі своїм численним почтом. Він поставив біля всіх дверей вартових, увійшов до світлиці прекрасної Формозанти і сказав їй:
— Ваша величність, саме вас я й шукаю. Ви дуже мало зважали на мене, коли я був у Вавилоні, а карати зневажливих і примхливих — це справедлива річ. Сьогодні ви, будь ласка, повечеряйте зі мною; у вас не буде іншого ліжка, крім мого, і я поводитимуся з вами залежно від того, наскільки буду задоволений вами.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу